Поки він йшов , почався обстріл , тому він одразу побіг до свого інструменту та запустив його. Лежить на землі , прикриваючи голову , він почув крик Василя. Без задньої думки він побіг до нього. Його ногу защемило дерево , Кирило допоміг прибрати стовбур , і вони побігли до бази , але не добігли. Біля них прилетів снаряд , та вони відлетіли у кущі шипшини.
Пів години їх шукали поки не побачили чоботи. Вони дістали їх з кущів , та потягли до бази. Станіслав залікував подряпини та невеликі рани своїх військових . Всі лягли спати.
На ранок всі прокинулись , Кирила дуже сильно нудило , тому він сидів біля дерева та пив воду.
Станіслав: як ти?
Кирило: нормально , просто головою шмакнувся , добре так...
Станіслав: звісно, а що ви в кущах забули?
Кирило: біля нас приліт був , ну відлетіли..
Станіслав: зрозумів, нудить?
Кирило: вже не так сильно.. трішки...
Станіслав:добре..
Кирило: я на пост пішов.
Кирило піше на пост , там сидів Василь.
Василь:теж нудить?
Кирило:ага
Василь: зрозуміло... дякую за те що витягнув мене вчора...
Кирило:ага..
Побачили потяг та зупинили його. На цей раз перевіряти документи пішов Василь , Кирило пішов обшукувати потяг, він зайшов у вагон .
Кирилом: добрий ранок , дістаємо паспорта або свідоцтва о народжені .
Він пішов по вагону передивлявся документи.
Кирило: а де батько дитини?
Жінка: помер у 2014 році..
Кирило: ні , батько молодшої дитини де?
Жінка: а , він на фронті...
Кирило: свідоцтво є?
Жінка: яке свідоцтво?...
Кирило: що на фронті... як його звати?
Жінка: Жмурецький Павло Степанович
Кирило: а , таких ми знаємо.
Взяв рацію.
Кирило:Павлік , йди на пост та заходь в перший вагон , тут сюрприз...
Він пішов далі по вагонах , до перевірив та показав машиністу їхати , всю інформацію записали в блокнот. Знову сидять та розмовляють. Станіслав прийшов до них.
Станіслав:як ви
Кирило:та нормально вже..
Віддав блокнот.
Станіслав: добре , пішли на базу , відпочиваємо сьогодні))
Вони пішли на базу , розповідали що сьогодні було , Кирило йшов мовчки.
Станіслав: ми зараз з Кирилом по ягоди підем , баба Параска просила принести для пиріжків.
Василь: добре я тоді пішов.
Він побіг до бази , а Кирило та Станіслав пішли в ліс.
Станіслав: чого ти такий мовчазний?
Кирило: не знаю... ще не зовсім звик до хлопців..
Станіслав: а до мене звик?)
Станіслав взяв його за талію та прижав до себе . Він стягнув нижні частини балаклав та ніжно поцілував малого в губи. Кирило вперше в житті цілується в губи з дівчиною. У нього по тіло пробігло тисячі мурашок. Це відчуття збудження він почуває вперше. Станіслав відірвався від мʼяких та пухких губ малого. Кирило в шоці дивився на нього , його обличчя було червоне та горяче , у очах горів вогонь.
Кирило: що це було?...
Станіслав: наш перший поцілунок в губи. , а що таке?)))
Кирило: ти забрав мій перший поцілунок...
Станіслав: я знаю)
