Емір: так... а як? це ж якось дохера...
Катерина: ну а що зробиш, проте він сам хоче цього.
Станіслав Андрійович: так, а де ви будете жити , коли в місто повернемось?
Емір: ну я хочу Катю привезти до себе , познайомити з моїми батьками ну можливо на 3-4 доби.... а потім не знаю, можливо у Вікторії..
Станіслав Андрійович:а якщо в мене?
Емір: у вас? якось не зручно...
Станіслав Андрійович: та ні , все нормально.
Катерина:ти впевнений?
Станіслав Андрійович: так, я завжди вам радий))
Емір: ну тоді добре..
Гробова тиша. Катерина сіла на землю та підкурила цигарку. У штаб прийшла Софія , яка під руку вела Лекса.
Софія : Катерино , він підглядав за нами , поки ми переодягались!
Катерина: ого... Лексо, як ти це поясниш?
Лексо: ну мені сподобалась Софія..
Катерина: ну я все розумію, але це пиздец... вибачайся перед дівчатами та йди на шторожиху.
Лексо: ну йобаний лисий...
Катерина: 2 доби сторожиха.
Лексо:так точно..
Ображений хлопець пішов на сторожиху , в той час як всі інші пішли по справах. Катерина вирішила трішки повеселитись, вона побігла до окопу разом з Стасом та Еміром.
Катерина:рота шикуйсь!
Матвій: шо таке??
Катерина: тут до нас повернулась людина...
Дівчина викинула цигарку в маленький смітник та встала посередині. Всі встали в ширенгу.
Катерина: грузин та кобра теж в шеренгу.
Станіслав Андрійович: чого? я теж сержант, з вами треба стояти.
Катерина: точно...
Катерина по рації: Лексо , Толічка, Вася та ССС до штабу.
Сергій по рації: заміни немає, відправте когось.
Катерина по рації: Назар , Артур та Володя , на пост швиденько, замініть хлопців, в нас перерахунок.
Володя по рації: вже біжу.
Катерина: ну, треба трішки почекати. але я почну, до нас повернувся Станіслав Андрійович, а ще ми поїдемо на наше попередне місце, бо там в нас пригоди такі будуть... ух...
Кирило: а це куди?
Катерина: Луганська область.
Маркус: я...вибачаюсь...я...не...розумію...вас...
Катерина подивилась на него приоткрив рот,рукой протерши обличчя.
Катерина на естонській: ми їдемо в Луганську область.
Маркус:ааа...тепер...я...зрозумів...
Катерина: невже...
Станіслав Андрійович: о, а це мабудь той естончик з Раквере?
Катерина: правильно, я іноді хочу вбити його.
Станіслав Андрійович: та нормально, впораємось.
Станіслав похлопав Маркуса по плечу та посміхнувся.
