Один момент , і дівчина починає падати на коліна, після того як бачить тих, кого не бачила вже більше 3 років. Емір встиг її схопити за талію,щоб та повністю не впала.
Емір:кицю...спокійно...все гаразд...
Софієн:Катруся! вставай...
Дівчина почала підійматися та почала підходити до до посту , де Лев,Толік та Лексо , дивилися документи людей та дітей.
Толік:жінко, ви розумієте? на війні немає родичів... треба офціальні данні вашої родички...
Люмила: та як??? в нас немає цього, нам сказали йти всім сюди..
Вікторія побігла до жінки, та міцно обійняла.
Вікторія:Мамо!
Одарка ,яка побичила знайому жінку, побігла зі всіх ніг до неє, зі сльохами на очах.
Анастасія:Донечка... моя маленька...
Жінка міцно обійняла Одарку та притиснула до себе. А Катерина стояла біля шлагбауму та чекала своїх самих рідних. І от знову цей запах. Запах нагадуючий рідний дім, гарний двір, з яскравими квітами, самі хороші моменти,які є тільки тут. Цей ніжний та бархатний голос бабусі, шум колес від інвалідного крісла, дядя та дідусь , розмовляючі та обговорюючі своє теми. Очі не могли не сльозитися.
Бабуся Евгенія: Вова...дивись...
Дідусь Володимер: куди? ми прийшли вже шо лі??
Катерина дивилася на бабусю, згадуючи все своє життя , проведене в їх будинку. Без мами, без тата, лише Бабуся та дідусь. Дівчина підійшла до бабусі, яка вже почала плакати.
Бабуся Евгенія: Катруся... моя внучечка...дівчинка моя маленька..
Жінка поклала свою ніжну руку мені на волосся. Дівчина впала на коліна перед бабусею, вона не могла сказати ні слова.
Бабуся Евгенія: ну.. чого ти падаєш? вставай кицюнька...
Емір підійшов до дідуся та дядька Катерини.
Емір: вітаю вас.
Іван: привіт, а ти хто?
Емір: я молодий чоловік вашої онучки та плимінниці, мене звуть Емір.
Іван потиснув Еміру руку, а дідусь обійняв.
Дідусь Володимер: дякую, що захищаєш нашу Катерину...
Емір: Володимир Олександрович, це мій обовʼязок)
