Покидьок графської сім'ї

61. Залишатись спокійним (8)

- Я... Я старший брат, - його голос був слабким. Тіло Лака було вже великим, але сам він все ще залишався маленьким хлопчиком. – Мені потрібно подбати про моїх молодших братів і сестер.

Лак знав, що йому все ще не достатньо багато чого, щоб його можна було назвати членом Племені Вовка. Тим не менш на плечах Лака залишилось десять молодших братів і сестер, про яких треба було піклуватись і яких треба було захищати прямо зараз.

До того ж...

- Я також був племінником і молодшим братом...

Плем'я Синього Вовка любило і плекало боязливого і дурного Лака. Він не міг забути про свою родину, друзів і сусідів, які так піклувались про нього.

- Ось чому мені потрібно помститись.

Ось чому Лак хотів відплатити за все, що в нього забрали.

Хлопчисько ще сильніше стиснув свої руки, перш ніж випалив все те, що прийшло йому в голову. Як тільки Лак зробив це, то відчув, як його свідомість почала прояснятися. Після чого він схилив голову і побачив свої ноги і килим, хлопчик почув голос:

- Маленький хлопчик-вовк.

Лак підняв голову. Кейл Генітюз. Власник цієї великої резиденції, про яку Лак не міг навіть мріяти, проживши все життя в своєму селищі, на яку, як говорив Чхве Хан-хьон, йому б прийшлось працювати як мінімум дві третини його життя. Така людина прямо зараз говорила з ним.

- Ти вовк.

В голові Лака прояснилось безліч минулих спогадів. Він згадував своє життя в Племені Синього Вовка.

- Вовки захищають свої родини і ставлять їх на перше місце, їх, а не себе. Я вважаю їх племенем, яким можна пишатися.

Лак бачив перед собою обличчя, що усміхалось.

- Я чув, що ти хотів сказати.

В цей момент Лак міг ясно бачити цю людину і все в кімнаті. По обидві сторони від Кейла були милі малюки з Котячого Племені, а сонячне світло, що потрапляло в кімнату, здавався дуже мирним.

Лак нарешті згадав слова, які йому треба було сказати, і слова, які він хотів сказати.

- Щиро дякую за вашу допомогу. І... Будь ласка, допоможіть мені.

Власник цієї мирної атмосфери почав говорити: