На межі

10

Я забігла в ліфт і натиснула на кнопку нульового поверху. Та раптом з номера вийшов він і направився в мою сторону, але двері ліфту вже зачинились. Моє серце було готове вирватись з грудної клітки. Розірватись від страху. Але я до останнього старалась тримати себе в руках.

Як тільки двері ліфту відчинились на стоянці я поволі вийшла і подивилась по сторонах. Мене здивувала така тиша тому я не поспішала до автівки. Не може бути що б він не відправив сюди своїх людей! Дійшовши до автівки я сіла в середину і завівши її рушила з місця. В дзеркало заднього виду я побачила як хтось вийшов з ліфта. Це був він! Він був такий спокійний! Як ніби знав що мені немає куди тікати!

Коли я була вже на головній дорозі декілька чорних джипів вирішили скласти мені компанію. Сьогодні дороги були практично пусті тому я з легкістю перестроювалась з ряду в ряд тим самим віддаляючись від моїх переслідників. Відірватись остаточно мені допомогли затори які були на центральних вулицях. Я обїжала їх доріжкою для велосипедів якби це смішно не звучало.

І за хвилин 20 я змогла відірватись від автівок. Признатись чесно я думаю вони б наздогнали мене якби хотіли, але чомусь здали в останню секунду і дали мені можливість втекти. Якось дивно це все! Десь тут підстава!

Я їхала по одній з вуличок яка була абсолютно пуста. Перевівши погляд на дзеркало заднього виду я впевнилась що в мене на хвості нікого нема трішки натиснула на гальма. Та коли я вже з полегшенням видихнула з сусідньої вулиці вилетіла машина і врізавшись в мене продовжувала їхати поки не притиснула мене до стіни сусідньої будівлі. Все сталось так швидко що я встигла побачити лише одне. Його погляд з крісла водія. А потім біль в голові і темрява...