На межі

43

~ Теодор ~

По дорозі в аеропорт я ніяк не міг зрозуміти одного. Чому Емі поїхала зі мною коли мала ще два дні в запасі? Признатись чесно ці її слова збили мене з пантелику. Я знав які дорогі для неї ці дні проведені з батьками, але вона проміняла їх. Сумніваюсь що це була тупість! Емілі не така! Вона здатна набагато чого заради інших! Вона залишилась зі мною не втекла і через кого? Через якогось там Хосе! Добре, він її друг, але я?

" Я поїду з тобою" Це було сказано так впевнено! Вона не сумнівалась в своєму рішенні прекрасно знаючи що не повернеться сюди більше! Але признатись чесно мені були потрібні ці слова! Не важливо хто вона для мене! Я просто не хотів бути один коли повернусь в Іспанію!

***

Коли літак приземлився ми одразу поїхали в лікарню! Всю дорогу ми з Емі провели в тиші. А коли приїхали в лікарню я знову відчув це. Останній раз я був тут 2 роки назад! І тоді мені сказали що батько пмирає, але мені вдалось витягнути його. А що буде зараз? Я стояв перед входом в лікарню і не наважувався зайти боявшись почути від лікаря не втішні новини.

Раптом я відчув легкий дотик до своєї руки. Це була Емілі. В її погляді було все! Ніжність, підтримка і страх. Вона кожного разу старалась сховати його, але в неї погано це виходило.

- Все буде добре! (Сказала вона і сильніше стиснула мою руку) Ця дівчинка дивує мене кожного разу! Зайшовши в лікарню я одразу підійшов до рецепції де мені сказали куди пройти.

Довгий коридор з дверми в кінці за якими знаходилась реанімація. На кріслі поряд з ними сиділа мама і тихо витирала сльози.

- Синку, Емі! (Сказала вона коли побачила нас) Підійшовши до мами я обійняв її.

- Як він?

- Я не знаю лікарі нічого не говорять!

~ Емілі ~

Я вперше бачила його таким. Тео сидів обійнявши маму і заспокоюючи її старався сам повірити в свої слова. Він ніколи не був таким! Раніше я думала що він не здатний на такі емоції! Але я помилялась. За декілька хвилин до нас вийшов лікар.

- Як він? (Запитав Тео)

- Містер Де-Сантяго ваш батько зараз в важкому стані! Я змушений говорити правду тому скажу як є! Він згасає з кожним днем! Ми вели його в штучну кому!В нього є два тижні не більше! (В коридорі повисла повна тиша. Тео стояв не рухаючись) Я уявляла наскільки йому було важко, а гіршим було те що я хотіла йому допомогти, але не знала як!