На межі

56

Як тільки я сіла в автівку на вулиці почались бурхливі обговорення чогось. Хвилин не пройшло як вони направили зброю один на одного. Тео щось кричав. Він був сильно сердитий! Я думала що зараз вони повбивають один одного. Та раптом ці люди сіли в автівки і поїхали як ні в чому не бувало. Тео ж залишився стояти на місці. Він дивився в одну точку та раптом зірвався з місця і пішов в мою сторону.

Відкривши двері він сів в салон автівки і завівши її натиснув на гас рушив з місця. Я мовчала! Не знала що запитати хоч питань і було багато! Хто ці люди і що вони хотіли? Як тільки ми виїхали на трасу Теодор як ніби збожеволів. Його руки стискали кермо настільки сильно що кісточки на його руках побіліли. Погляд був направлений кудись в даль. А в салоні тільки і було чутно його сердите дихання. Та коли Тео розігнав автівку до неможливої швидкості, а пейзаж за вікном перетворився в розмиту картинку я не витримала.

- Теодор збав швидкість! (Сказала я та він навпаки ще більше натиснув на гас) Раптом на вулиці розпочався дощ, а на небі загриміли блискавки. Це викликало в мене страх! Відчуваю нічим хорошим це не закінчиться!

- Теодор досить! Зупини негайно! (Крикнула я в паніці) Тео з'їхав на узбіччя і вийшов з автівки. Я не розуміла що з ним відбувається? Таким я його ще не бачила! Він як ніби не чув мене. Ну або не хотів. Раптом я почула вистріли. Не знаю що тоді мною керувало, але я швидко вийшла з автівки.

Теодор стояв у світлі фар зі зброєю в руці яка була направлена в нікуди. Вистріл, потім ще один і ще.

- Теодор досить! Зупинись! (Крикнула я залишаючись осторонь щоб не попастись під гарячу руку) Та він мене не послухав і в повітрі донісся звук ще двох вистрілів. Так, досить! Взявши себе в руки я відкинула свій страх чим якомога далі і кинулась в його сторону. Декілька кроків і ось я стою перед ним. Поклавши руки на його обличчя я спіймала його погляд. Пустий, холодний, скляний.

- Тео я не знаю хто це був і що вас повязує але, будь ласка зупинись! Так ти робиш гірше лише собі! (Сказала я спокійним тоном)

- Відай! (Прошепотіла я і торкнулась зброї рукою) Тео перевів погляд в низ і знову подивився на мене. Його огляд був задумливим. Не знаю скільки пройшло часу! Секунда чи хвилина. Але Теодор все-таки виконав моє прохання і вже в наступну секунду зброя була в моїй руці. Видихнувши я відступила на крок і поставила зброю на запобіжник.

Наступне сталось так швидко що я навіть нічого не зрозуміла. Тео зробив впевнений крок до мене і взявши моє обличчя у свої руки поцілував.