На межі

51

~ Емілі ~

Летіли дні. Ніч заміняла день, а день ніч. Я проводила в лікарні багато часу. За цей тиждень мені зробили повне обстеження і підтвердили що я все-таки можу стати донором. Тео весь цей час був зі мною. Ми рідко говорили, зазвичай він мовчав постійно розмірковуючи щось. І ось день операції наблизився. Сьогодні я залишилась в лікарні. Лікар сказав що завтра зранку вони проведуть операцію. Теодор поїхав до дому залишивши мене з охороною.

Ранок. Лікарі метушаться біля мене підготовлюючи до операції.

- Чудово! Все йде за планом! За 20 хвилин водимо наркоз! А поки що відпочивайте! (Сказав лікар і вийшов з палати) Та побути на одинці зі своїми думками мені не вийшло. Двері палати відчинились і в середину зайшов Теодор. Знову нуль емоцій.

- Привіт! (Сказала я не очікуючи на відповідь оскільки її ніколи не було)

- Як ти себе почуваєш? (Запитав він підійшовши до вікна) Навіть не подивився в мою сторону.

- Добре!

- Боїшся?

- Ні! А чого мені боятись? Це звичайна операція! Я засну і нічого не відчую! Все просто!

- В тебе завжди все просто! Ти нічого не боїшся Емі! Так не можна! (Тео обернувся до мене і я зустріла його обурений погляд. І що я знову зробила не так?)

- А я беру приклад з тебе! Ти ж в нас нічого не боїшся! Весь такий хоробрий, Теодор Де-Сантяго! (Фиркнула і склала руки на грудях)

- Хм, я це зовсім інша історія Емі! Я не маю права боятись чогось! Я завжди повинен бути напоготові! В мене багато ворогів! Я повинен бути впевненим, холодним і байдужим до всіх, щоб бути в змозі прийняти правильне рішення!

Ми з Тео ще б довго сперечались якби в палату не повернувся б лікар.

- Емілі, вже час! (Сказав він)

- Гаразд ходіть!

- Якщо ти передумала скажи! (Обернувшись до мене сказав Тео)

~ Теодор ~

Емілі промовчала! Та її впевнений погляд говорив за неї! Дівчина вийшла з палати в слід за лікарем. Ну що ж тепер все залежить від лікарів!

Годину я просидів під операційною. Чому так довго? Я ніяк не міг знайти собі місце постійно ходячи по коридору туди сюди. Дожились Тео! Ти хвилюєшся не лише за батька, а й за дівчину! Раніше б я б радів якби щось пішло не так і дівчина загинула! Але зараз мене переповнюють дивні відчуття тривоги! Я й забув як це! Відчувати щось....

Раптом двері операційної відчинились і звідти вийшов лікар.

- Як вони?

- Операція пройшла успішно! Ваша дружина і батько ще під наркозом. Місіс Де-Сантяго вже в вечері прийде до тями! А ваш батько завтра зранку! Будимо сподіватись що все приживеться! (Сказав віні) - Вибачте, але мені треба йти!

Лікар скрився з мого полю зору, а з операційної вивезли батька і Емілі. Їх обох помістили в палати в реанімації.