На межі

64

~Теодор ~

- Так! Є! (Гордо відповідає вона і робить ковток апельсинового соку)

- Що ж! І що ти придумала, до чого не могла додуматись секретарка величезної компанії? (Запитую з ухмилкою відкинувшись на крісло)

- Ми намалюємо йому картину!

- Що? (Дивуюсь я стримуючи сміх)

- Ми намалюємо картину! Велику! Він же колекціонує їх!

- Емі він колекціонує картини великих авторів! Ці картини коштують мільйони! Навіщо йому там моя?

- Як хочеш! Я просто запропонувала! Я впевнена що йому буде набагато дороща твоя картина! Картина сина, а не якогось там "великого автора"

~Емілі~

Після моєї пропозиції Теодор довго і задумливо дивився на мене своїм пронизливим поглядом, після чого зробив ковток гарячої кави, запах якої вже встиг заполонити столову. Він в останнє подивився на мене і вийшов. Мовчки! Як завжди мовчки! Ні ну а що я сказала не так? Що його ідея з годинником не вдала? Чи тому що запропонувала йому свою ідею яка не належить робити великому Теодору? Ні ну що за дурниця? Це всього лиш... Забуть Емі! Це його батько нехай робить що хоче! Мене це взагалі не стосується!

Мій день проходив як завжди в бібліотеці! Це єдина кімната яку він відкрив для мене, дозволивши користуватись всім що тут є! Все інше в цьому особняку було для мене невідомим як і сам Теодор. Не дивлячись що я тут понад місяць я ще досі не знаю його! Раніше я думала що він просто жорстокий, холоднокровний! Та виявилось що за цією маскою ховався маленький хлопчик який втратив своїх батьків! На свої власні очі бачив їхню смерть! Це насправді жахливо! Не кожен зможе прийти до себе після такого!

Від думок мене відволікло відчуття чийогось погляду на мене. Відвівши очі від книги я помітила що за вікном вже встигло стемніти, а в сутінках кімнати стояв Тео.

- Вставай, пішли! (Він обертається і йде на вихід)

- Куди?

- В майстерню! Ми будимо малювати картину! (Зупинившись спиною до мене сказав він, а коли закінчив вийшов) Декілька секунд я була ще в легкому ступорі, а потім відклала книгу в бік і поспішила за ним.

Широкий, темний коридор вів нас в заборонену частину будинку. І лише світло ліхтарів з вулиці освітлювало нам дорогу. Я йшла швидше чим зазвичай стараючись не відставати від Теодора який йшов попереду мене. Ми дійшли практично до кінця. Тео зупинився і діставши велику зв'язку ключів відкрив двері якоїсь кімнати.

- Проходь! (Пропустивши мене в перед він зайшов слідом) Спочатку в кімнаті було темно і я практично нічого не бачила, але потім за спиною почувся якийсь звук і кришталева люстра освітила все в кімнаті.