На межі

65

Перед мною стояло величезне полотно, стіл з фарбами та кісточками. Все і навіть більше що було потрібним було перед мною. Я посміхнулась собі в думках. Невже він вирішив що моя ідея має право існувати?

Я обернулась до Тео який якраз знімав піджак під яким ховалась ідеально біла сорочка, рукава якої він закотив до верху. У два кроки він опинився поряд зі мною взявши кісточку в руки.

- Що будимо малювати? (Запитав він подивившись на мене. Його голос був повний ентузіазму що здивувало мене.)

- Що захочемо! Дамо волю фантазії! Тільки це нам не знадобиться! (Показала я рукою на кісточку в його руці)

~ Теодор ~

Поки я старався зрозуміти її слова вона хоробро забрала атрибут для малювання з моїх рук.

- Можна? (Запитала вона дивлячись то на мене то на мої руки, ще досі не розуміючи що вона хоче зробити я протягнув їй свої долоні) Емілі взяла тюбик з голубою краскою в одну руку, а в іншу взяла мою руку. Дотик її маленької руки пройшовся током по моєму тілі.

- Емілі що ти робиш? (Поцікавився я)

- Ми будимо малювати руками! Саме такі зазвичай дитячі малюнки! (Пояснила вона мені)

- Але ми ж з тобою не діти! (З ухмилкою сказав я)

- Я знаю! А ще я знаю що ти ніколи не малював батьками малюнки як це зазвичай роблять малі діти! І зараз ми це виправимо! Вкладемо все що ти не встиг в ось цю! Одну і велику картину!

- Звідки ти...

- Твоя мама розказала! (Перебивши мене дала відповідь вона) Зробивши крок від мене Емі відпустила мою руку і витиснула синю фарбу на свої руки.

- Давай ти намалюєш море! А я небо! Згода? (Запитала з посмішкою вона) В кімнаті повисла тиша, я не був в змозі її розірвати та лише кивнув головою в знак згоди. Зараз Емілі здивувала мене як ніколи. Ось така звичайна пропозиція збила мене з пантелику! Я розгубився, спочатку я подумав що я тут роблю? Малюю руками як мала дитина? Так, признатись чесно Емі заставила мене вийти з зони комфорту. Спочатку мене це все напружувало! Але після невеличкого проміжку часу навіть сподобалось!

Спочатку я спостерігав як після дотику маленькою і тендітної руки Емілі на білому полотні з'являлись яскраві відбитки. Емі помітивши що я стою в ступорі взяла мою руку сама і вже в наступну секунду приклала до полотна. Потім ще раз і ще раз! Дівчина робила це як ні в чому не бувало, а я дивувався, коли це вона стала такою сміливою?

- Далі я сам, якщо можна! (Сказав я забравши свою руку) Емі лише кивнула і продовжила своє мистецтво. Так незабаром на полотні з'явилось небо, море, хмари, сонце і навіть білий корабель з великими парусами. Закінчивши з ним я перевів погляд на повітряних куль які малювала Емілі. Вони були різних кольорів. Зелені, помаранчеві, бузкові, червоні та навіть кольору м'яти.

- Знаєш, говорять що кожна деталь на картині щось означає! Щось символізує або ж приховує бажання автора! Мій корабель це сила яку я хочу досягнути, крізь шторм і хвилі він проривається в перед і йому немає перешкод! Що означають кульки? Хоча дай вгадаю! Яскраве життя, гармонія чи можливо щось більш грандіозне? (Запитав я не приховуючи цікавості та ледь не помітної посмішки)

- Ні, все набагато простіше! Вони символізують волю! Кожен з них був відпущений в небо для вічного польоту! Їх ніхто більше не буде стримувати і вони полетять куди їм заманеться! Ти не подумай! Це стосується не лише теперішньої ситуації!(Не відволікаючись відповіла вона)

- Що ж думаю ми завершили! (Озвучую я свою думку дивлячись на картину яка в нас вийшла стараючись не вдумуватись в слова Емі які признатись чесно зачепили мене)

- Так! Вийшло не погано, подобається? (Запитала дівчина кивнувши в сторону нашого "шедевру")

- Так, думаю батькові сподобається! (Відповів я їй і підійшов до умивальника в куті кімнати. Вимивши руки від кольорових фарб я ще досі прокручуючи її слова в себе в голові) Воля... Кому вона взагалі потрібна? Хіба не простіше коли за тебе все вирішують? Турбуються про тебе і твою безпеку?