На межі

45

~ Теодор ~

Ранок розпочавсь з поїздки в офіс. Я не хотів і не міг сидіти в будинку. Потрібно було щось робити! Щось придумати та чим швидше, тим краще! Знайти донора менш ніж за два тижні це було важко навіть для мене!

- Містер Де-Сантяго в вас на лінії клініка Ізраіля! (Сказала моя секретарка) Швидко піднявши слухавку я постарався налаштуватись на важку для мене розмову.

- Доброго дня! Слухаю! (Сказав я)

- Містер Де-Сантяго мене звати Хомір я відповідаю за списки донорів! І в мене для вас хороші новини! Черга на донора для вашого батька перемістилась на 23 місце! А це означає що менш ніж за два місяці ви отримуєте свого донора!

- В нас немає скільки часу! Назвіть мені суму яку потрібно щоб встати на чергу першим!

- Вибачте сер, але це не можливо..... (Не бажаючи далі слухати я завершив розмову) Менш ніж два місяці! Це занадто довго! Спершись на сидіння крісла я обернувся до панорамних вікон. Місто кипіло. Кожен кудись поспішав! А я? Мені було вже нікуди спішити! Ця клініка була останнім шансом! Я не знав що я можу зробити ще!

Я Теодор який відібрав життя сотні не міг врятувати одну! Най дорощу! Най блищу! Я скинув все що було на столі. Якби я тільки міг....

Від моїх роздумів мене відволік телефонний дзвінок мого лікаря.

- Щось з батьком? (Запитав я стараючись стримувати емоції)

- Ні! В мене...

- Лоренто я зараз зайняти і якщо це не терміново, то я передзвоню пізніше!

- Терміново ще й як! Мені щойно прийшли аналізи вашої дружини! (Він сказав це так начебто скоро настане кінець світу! Ще цього мені не вистачало! Клопоти з Емілі взагалі зараз не входили в мої плани)

- І що з нею?