На межі

62

На крильці будинку стяв Теодор, я, батьки і декілька людей з персоналу.

- Час пролетів так швидко! Я буду сумувати за вами! (Сотий раз повторяю я)

- Люба ми теж будимо сумувати! Але наша розлука не надовго! (Загадково сказала мама, після чого я швидко підняла свій здивований погляд на Тео)

- Ми з мамою візьмем відгул на роботі і приїдемо на цілий місяць! (Батькові слова ще сильніше здивували мене! Ще одна зустріч? Ще й на цілий місяць? Що я пропустила?)

- Валізи вже в автівці! Можемо їхати! (Сказав з посмішкою на лиці водій)

- Що ж, нам вже час! (Батько обійняв мене і подивився на Тео) - Оберігай її! Вона в нас чепешна!

- Не хвилюйтесь! Все буде добре! Я проконтролюю! (З посмішкою сказав Тео потиснувши батькові руку)

Ми стояли там аж поки за автівкою в якій їхали батьки не зачинились ворота. Піднявши погляд на Теодора знову вже не побачила посмішки на його лиці.

- Це правда? Я побачу їх знову? (Тео не відповів, лише обернувся і зайшов в будинок) Що ж не дарма говорять що хорошого по трохи!

- Місіс Де-Сантяго сніданок готовий! (Почувся дзвінкий голос Ешлі)

- Що ж, тоді ходи! (З посмішкою відповіла я і пішла за дівчиною по дорозі в гостину кинувши погляд на сходи) - Теодор не спуститься?

- Ні, він зайнятий! (Коротко і ясно відповіла вона і зникла з поля зору)

Поснідавши на самоті я взяла книгу яку ще тоді обрала в бібліотеці і пішла на причал. Звуки хвиль які бились об стійки причалу, тепле сонце, чайки в небі це все створювало неймовірну атмосферу, щоб зануритися в сторінки книги.

~ Теодор ~

Сидівши в кабінеті я старався хоч трішки попрацювати! Та зібрати думки в одне і зосередитись ніяк не виходило. Закривши ноутбук встаю з крісла і йду до бару. Янтарна рідина наповнила бокал менш ніж на половину. Зробивши ковток я підійшов до вікна.

На задньому подвір'ї будинку працювали садівники, охорона робила плановий обхід, а вдалині виднівсь тендітний силует. Закривши вікно я повернувся за стіл відкрив ноутбук і знову його закрив. Підійшов до вікна і знайшов поглядом Емі яка сиділа на причалі. Вітер розвіював її волосся, плаття небесного кольору зливалось з горизонтом моря. Цікаво що вона там робить? Так, ні! Тобі потрібно працювати! Накинувши піджак я прийняв рішення поїхати в офіс. Лише там я зможу завершити все що запланував і нарешті зібратись з думками!

Зачиняю двері на ключ і нескінченними коридорами йду до сходів. Будучи вже на першому поверсі помічаю дворецького який робить спробу зав'язати зі мною розмову. Ігнорую його і виходжу з будинку.

- В офіс! (Коротко і ясно говорю я водію) Автівка розвертається навколо фонтану в центрі подвір'я і виїжджає за його межі.

***

Шумний хол офісу затихає при моїй появі на декілька секунд і знову оживає. Працівники вітаються йдучи мені на зустріч. В принципі все як завжди! Прискорююсь аби швидше дійти до ліфта і нарешті потрапити у свій кабінет де я зможу побути на одинці.

Двері ліфта відчиняються на 23 поверсі. Секретарка зустрічає мене посмішкою. Лора, блондинка з модельною зовнішністю була мені байдужою, та я їй очевидно що ні! Дівчина часто старалась привернути до себе увагу та якось мене зацікавити! Та Лора була з тих хто не міг бути більше ніж на одну ніч!

- Принеси мені еспресо! (Кидаю я і захожу в кабінет)