На межі

39

Я вирішила вийти на двір що б трішки побути в тиші та зібратись з думками. Покинувши зал я вийшла на терасу і сперлась на поруччя. Признатись чесно мені було важко морально! Я дивилась на міс і містера Де-Сантяго і відчувало щось не зрозуміле! До знайомства з ними я думала що Тео взагалі бездушний. Але судячи з цієї ситуації я розумію і бачу! З батьками він інший! Навіть не так з мамою, як з татом! Він не хоче його втратити! Можу уявити як йому важко! Так Емілі стоп! Ти шкодуєш зовсім не ту людину! Візьми себе в руки.

Раптом я відчула щось тепле на своїх плечах. Поряд зі мною на поруччя сперся Тео, а на моїх плечах був його піджак. І що це означає?

- Не вистачало що б ти ще захворіла! (Сказав він як ніби прочитавши мої думки)

- Дякую!

- Завтра рано ти вилетиш в Чикаго! Моя охорона проведе тебе до мого літака, а далі ти сама! Постарайся...

- Не скоїти дурниць! (Перебивши його сказала я)

- В тебе буде 3 дні! (Ого які ми щедрі! Подумала я! До того він обіцяв лише один!)

- А що потім?

- На третій день в вечір на тебе буде чикати літак! О 19:00 виліт!

- А якщо я не повернусь?

- Це твій вибір!

- Тобто якщо я...

- Поїхали! (Перебивши мене сказав Тео)

- А гості?

- Це цікавить мене менш за все! Батьків я щойно провів, а значить виставу закінчено! (Тео взяв мене за руку і вивів з тераси) В залі до нас зверталось декілька людей, але Теодор їх ігнорував! Ні ну що за людина? Як можна ставитись, так зневажено до своїх гостей? Тео посадив мене в автівку сівши поряд.

- Поїхали! (Сказав він водію і вже за декілька секунд автівка рушила з місця) Ми їхали до дому в тиші. За вікном мелькали дерева, а не забаром ліхтарі на нічній трасі. Ось і завершився день якого я боялась най більше. Подивившись на обручку на правій руці я стиснула кулак. Ось так Емілі! В перше ти здалась замість того щоб боротись! Але хіба в тебе був вибір? Хто ти проти нього?

Я не помітила як ми опинились на подвір'ї цього бездушного "замку". Вийшовши з автівки ми з Тео пішли до входу в будинок. Він знову був серйозний і стриманий. Як ніби цей день був як всі його попередні дні. Нічого нового!

Як тільки двері перед нами відчинились в прихожій засвітилось світло і звідки не візьмись вистрілили лопушки з серпантином.

- Вітаємо! (Прокричали робітники будинку) Тут були хатні робітниці, кухар і навіть головний охоронець. Я посміхнулась і вже хотіла подякувати їм, але мені завадили.

- Що це за цирк? Ешлі, хіба я давав команду? Марк, а від тебе я взагалі шокований! Що ви тут влаштували? (Кричав Теодор) Боже ну що за людина? Невже просто не можна було подякувати або просто промовчати? Мені стало шкода всіх їх.

- Пробачте сер! Просто ми хотіли...

- Мене це не цікавить! Негайно приберіться тут! (Рикнув він і пішов на другий поверх) Як вони його терплять? На їхньому місці я б звільнилась! Він ставиться з ними як з собаками! Принеси подай і йди не мішай! Він одружився! Його просто хотіли привітати! Що тут такого я не розумію!

- Пробачте! (Сказала тихо я і пішла за Тео)