На межі

72

Автівка їхала ще хвилин 10 поки не спустилась в самий низ. Невеличкий пляж, був пустісіньким. Жодної живої душі окрім нас з Тео і його водія який поїхав залишивши нас на одинці як тільки ми вийшли з авто. Теодор підійшов до води та мовчки стояв хвилин 5 поки я не підійшла до нього.

- Чому ми приїхали саме сюди? (Поцікавилась я)

- Я люблю це місце! Тут тихо, спокійно! Є можливість подумати! (Відповів він на моє питання і знявши піджак накинув мені на плечі) - Пройдемось? (Я промовчала і лише легко і практично непомітно кивнула головою) Але Тодору було цього вдосталь! Він підставив мені свій лікоть і я здивовано подивилась на нього. Його поведінка лякала мене все сильніше.

- Я знаю що Міра зачепила тебе там в залі! Та й взагалі тобі було там не комфортно! Тому я хочу компенсувати тобі цей вечір і запропонувати провести його не як завжди! Ти можеш забути на цей вечір хто я такий, і просто довіритись? Ти не пошкодуєш! (Я лише кивнула і прийняла його жест поклавши свою руку йому на лікоть) Ми мовчки рушили по пляжу. Довгий час ми просто йшли і мочали, все було немов у якомусь фільмі чи книзі. Ми гуляли берегом, хвилі торкались моїх ніг, в одній руці я несла свої підбори, а іншу стискав Тео. Вітер розвіював моє волосся, а звук чайок створювали неперевершену атмосферу. Я заплющила очі та вдихнула повні груди морського повітря.

- Знаєш, завтра я личу в Барселону на тиждень! І тобі доведеться деякий час побути одній в будинку! (З його інтонації було не зрозуміло він запитує чи стверджує, тому я просто промовчала) Ми йшли так ще хвилин 10. Я спостерігала за хвилями які все сильніше підбирались до моїх ніг, як все-таки...

- Емі, у мою відсутність я хочу що б ти була максимально уважною та пильною! Не довіряй нікому в будинку! Зараз в мене в житті все вийшло з під контролю! І я не хочу що б це якось зачепило тебе! (Додав він вставши по переду мене) - Пообіцяй мені!

- Я не розумію тебе! (Чесно сказала я)

- І не зрозумієш! Просто пообіцяй! Я не хочу, щоб з тобою щось трапилось! (В його очах була надія що я не буду задавати питання і сперечатись, зараз я була занадто втомлена тому так і зробила)

- Гаразд, обіцяю! (Тео кивнув головою, відвів погляд в бік і ледь непомітно посміхнувся. Та коли знову подивився на мене був вже як завжди зібраним та серйозним) - Повертаємось в автівку! Ти втомилась!

~ Теодор ~

Чорна ауді мчала по нічній трасі в напрямок будинку. Тиша в салоні дала мені можливість замислитись про поїздку. Мені так не хочеться залишати Емі на одиниці. Та обставини не дають мені іншої можливості! Повернувшись до Емі я зауважив що дівчина солодко спить спершись на сидіння. Тягнусь рукою до неї та заправляю локон її волосся. Рука сама по собі спускається і малює лінію в низ по шиї і до ключиць. Дівчина ворухнулась і змінивши свою позицію сперлась мені на плече. Я практично одразу розгубивсья, адже це було грубим порушенням мого особистого простору.Я не звик до таки жестів, але сон дівчини був для мене важливішим за особисті примхи. При обнявши Емілі за плече я притягнув її до себе і вдихнув аромат її волосся. Він був схожим на запах карамелі з нотками полуниці. Пам'ятаю як бігав малий в наш невеличкий город і рвав там улюблену ягоду. Мати часто сварилась на мене за це, адже в мене була сильна алергія на неї. Вона хвилювалась за мене і практично ніколи не випускала з поля зору. Ми були ідеальною сім'єю.. Біль в зап'ястях витягнув мене з думок. Опустивши погляд в низ бачу як завжди стиснуті кулаки. Звичка з дитинства, забувати про все через біль...