На межі

42

Чому він нічого не робить? Що за гру він веде? Своєю спокійною поведінкою і начебто щирою посмішкою він бісив мене не на жарт. Для кого він влаштовує цей цирк? Я ж знаю що це все фальш! Батьки як в нічому не бувало розповідали йому про мене і моє дитинство. А мама взагалі принесла мій дитячий альбом! Ні ну що за традиція? Тео сміявся з маминих розповідей про мене, а я не вірила своїм очам тому що просто на просто не впізнавала Тео! Де дівся цей варвар який вважає весь світ обманом, а людей вбиває на право і наліво. Зараз перед нами сидів інший Тео. Який мені чомусь не подобався! Я звикла до нього іншого! А його образ навіював сумнів! Про що він зараз думає! Що ховає під вигаданою маскою? До нього справжнього я вже звикла

- А ви чим займаєтесь? (Запитав мій батька і я з посмішкою повернулась до Тео. Це питання цікавило і мене. Ну давай! Як будиш викручуватись? Що придумаєш?)

- Я займаюсь будівництвом! В мене своя компанія! "Де-Мір" можливо чули! (Сказав впевнено він. Цікаво значить Де-Мір. Наскільки я знаю ця компанія дуже успішна і будує будинки по всьому світу. Не думала що її власник Тео! Їхні архітектури дійсно заслуговують на похвалу, адже таких ефектних і красивих будівель будують далеко не всі.)

- Нічого собі! Цікаво! І як ви познайомились з моєю донькою?

- Я найняв Емілі для фотосесії моєї нової будівлі!

- А в вас є якісь хобі?

- Так їх досить багато! Наприклад я люблю катання верхи! (Від почутого я поперхнулась! Що, Тео і катання верхи?)

- Наша Емі теж колись цим займалась, але в дитинстві впала і злякалась! Від тоді ніколи не підходила до конів і близько!

- Мам!

- А що тут такого?

- Ти мені не казала цього! (З посмішкою сказав він. А ти мене питав? Подумала я!) - Ми обов'язково повинні це виправити! (Додав він) Мама так і продовжувала б розповідати історії з мого дитинства якби в Тео не задзвонив телефон.

- Перепрошую! (Сказав він і вийшов зі столу. Нічого собі які в нас манери. Ненавиджу коли люди показують з себе не знати кого) Теодор відійшов недалеко і підняв слухавку. Його обличчя змінилось за декілька сикунд, а кулаки стиснулись. Щось мені не подобається це. Поклавши слухавку він повернувся до нас.

- Перепрошую, але мені вже час! (Сказав він стараючись стримувати себе. Ось і повернувся мій Теодор!)

- Що сталось? (Запитала я не в силах стримати себе)

- Мені потрібно повернутись до дому! Батькові стало гірше! (Цієї фрази було вдосталь для мене)

- Я поїду з тобою! (Не знаю що мене заставило це сказати, але я не знала що Теодору потрібна підтримка! Сама звичайна людська підтримка! Навіть такому як він вона потрібна) - Мама, тату вибачте, але це терміново! Я...я приїду до вас коли ми все вирішимо! (Сказала я і вийшла зі столу) Тео дивився в одну точку як ніби думав над чимось.

- Теодор! (Прошепотіла я торкаючись його плеча) Він підняв свій пустий погляд на мене і не сказавши ні слова пішов на вихід