На межі

9

Як не дивно, до готелю я доїхала без пригод! Припаркувавшись на підземній стоянці готелю я зайшла в середину.

- Доброго вечора! В мене бронь номера на сьогодні!

- Емілі Браун? (Запитала привітна дівчина на рецепції)

- Так!

- Ось ваша ключ-карта! 5 поверх 309 номер! (Подякувавши я забрала ключ і пішла до ліфта) Поки я їхала на верх я уявляла собі як зараз прийму теплу ванну і зможу спокійно обдумати що робити далі!

Зайшовши в номер я поклала сумку на тумбу і натиснула на вимикач світла. Потім ще раз і ще раз. Чорт! Серйозно? Мені здається чи моє життя перетворюється на суцільну чорну смугу? Так Емі! Зараз все буде добре головне не депресувати в тебе все буде добре! Потрібно подзвонити на рецепцію подумала я.

Включивши свій ліхтарик на телефоні я пішла в глуб номеру шукати телефон, щоб зв'язатись з рецепцією.

- Добігалась? (Почувся голос звідкись. Він був настільки холодним, тихим і водночас чітким. Від неочікуваності я кинула свій телефон на підлогу і він відлетів кудись в бік, а я завмерла посеред кімнати в повній темряві)

- Емілі Браун! Признатись чесно ти заставила нас побігати! (Знову сказав він. Хоч я і не бачила нікого я була впевнена що це саме цей чоловік який стріляв на будівництві. Цей голос міг належати лише такому монстру як він! Цей холодний голос був схожий, на його погляд. Віт так само викликав страх і ще щось не зрозуміле одночасно)

- Дети? Я не боюсь тебе і не думай! Лише підійди! Я.... (Я замовчала як тільки почула що до мене хтось підійшов)

- Що ти? (Холодна зброя торкнулась моєї спини, а страх переповнив мене) - Ти скоїла дурницю коли прийшла на той дах! Зазвичай я не даю другий шанс, але цього разу зроблю виключення! Відай мені її!

- К...кого? (Чоловіча рука схопила мене за горло і стиснувши її притиснула до себе)

- Не грай зі мною! Де флешка? Відай мені її і можливо я подумаю і залишу тебе в живих!

- Ти не отримаєш її! Я знаю таких як ти як облуплених! Тобі не можна вірити! Твоє слово нічого не варте! Ти вб'єш мене як тільки отримаєш її! (Рука на моїй шиї ще сильніше стиснулась, а над вухом почувся хриплий голос)

- Ти не знаєш мене!

- Ні, але мені було достатньо лише подивитись на одне фото, щоб зрозуміти що ти монстр! Ти думаєш що ти в праві відбирати в когось життя? Я тебе розчарую! Це не так! І якщо ти зараз не залишиш мене в спокої і не підеш звідси ці фото попадуть на перші сторінки глянців, а звітам ти і в поліцію!

- Дівчинко! В цю гру ми граємо за моїми правилами! І кінець буде таким як я захочу!

- Ага ще чого! (Вдаривши його в коліно я обернулась і перехопила його зброю та нею ж вдарила його по голові) А батькові уроки не проходили дарма! Подумала я і вибігла з номера. До речі мій батько працює в поліції і з дитинства він навчав мене як захистити себе. Раніше я думала що це мені не знадобиться, але зараз розумію зворотне! Зараз потрібно лише одне. Бігти куди очі дивляться і з усієї сили. Бо якщо він мене наздожене вб'є на місці.