spl

Розділ 2: Їфу*

* Yìfù —义父 — названий, прийомний батько.

Прихопивши миску зі свіжозвареними ліками, Чан Ґен увійшов до кімнати свого їфу.

Кімнату Шень Шильов освітлював однісінький каганець. Його світіння було розміром з біб, і таким тьмяним, що нагадувало світлячка.

Чоловік сидів біля вікна. Майже все обличчя Шень Шильов знаходилося в затінку лампи, освітленою залишалася лише невелика його частина, в цій пітьмі здавалося, ніби той заснув. Шень Шильов не носив корони*: його волосся вільно спадало на плечі. Дві маленькі обережні цяточки кольору кіноварі розміщувалися під кутиком ока та на мочці вуха. Вони виглядали такими мініатюрно-обережними, неначе були створені тонесенькою голкою.

*Аксесуар, щоб збирати волосся в пучок або хвіст.

Ця пара привабливих рис захопила на себе все мізерне світло. В мороку кімнати вони здавалися надто сліпучими.

Чан Ґен спостерігав за ним під блідим світлом. Чарівність його їфу, здається, стала більш помітною, принаймні втричі помітнішою, ніж зазвичай.

Будь-хто оцінив би красу Шень Шильов, навіть якщо йому вже доводилося бачити її багато разів. У Чан Ґена перехопило дихання. Він швидко зморгнув декілька разів, ніби хотів стерти з очей ці сліпучі криваво-червоні плями.

Прокашлявшись і підвищивши голос, Чан Ґен сказав:

— Шильов, прийми ліки.

Підліток переживав період, коли його голос, ламаючись, змінювався. Йому було трохи важко розмовляти. На щастя, цього разу Шень Шильов усе почув, і звук cюня*, від якого кров поривалась піти вухами, припинився.

*Сюнь — керамічна флейта, схожа на яйце з отворами.

Шень Шильов примружив очі, побачивши Чан Ґена, що стояв у дверях:

— Де твої манери, як ти мене щойно назвав?

Насправді він був лише приблизно на 7-8 років старшим за Чан Ґена. Шильов навіть не був одружений. Він повністю усвідомлював свою нікчемну натуру і був повністю готовий жити цим життям один, не маючи змоги знайти собі дружину. Але раптом у нього з'явився син, якого довелося виховувати самому; він не хотів нічого іншого, окрім як міцно триматися за хлопця. Не в змозі величатися своїми здобутками, він міг лише наголошувати на своїй ролі «батька», щоб хоч якось оправдовувати своє існування.