spl

Розділ 18: Маєток Аньдінхов

Після проливного дощу в столиці, осіла прохолода почала підійматися з землі назовні, пробуджуючи почуття розпачу і нездоланної туги, що інеєм осідали на серці.

Чан Ґен бездумно слідував за натовпом незнайомців, що прийшли попрощатися зі старим Імператором. В день похорону вірна імператорська кіннота везла за собою труну Дев'яти Драконів. Обабіч широкої алеї було зведено тисячі рогів, обладнаних паровим приводом. Вони безглуздо грали похоронні мелодії та випускали білу пару, що, як навіс, накрила всю імперську столицю. Воїни у важких обладунках стояли щільними рядами, перешкоджаючи втручанню зацікавлених спостерігачів. За межами цієї зони зібрався нескінченний натовп глядачів, серед яких були і люди Великої Лян, і народ Бай'юе, і варвари... навіть іноземці із Західних земель прийшли подивитись на прощальний ритуал.

Незліченна кількість пильних і жадібних очей було направлено на Чан Ґена — четвертого сина Імператора, Лі Міна, чия особистість була покрита таємницею, але під пильним наглядом Аньдінхов ніхто із присутніх не наважився підійти, щоб заговорити до нього. Маршал Ґу прикривав собою Чан Ґена у відвертий спосіб. За останні кілька днів, за винятком наслідного принца та Вей-вана, які лише двічі приходили подивитись на нього, хлопець не контактував із жодною сторонньою людиною.

Коли вся метушня припинилася Чан Ґена відвезли в садибу Аньдінхов.

Ззовні маєток виглядав справді велично. Коли масивні ворота відчинялися, перед захожими поставали дві величаві звірині голови: їхні зелені морди скалили золотаві ікла, а з пащ і носів виривалася біла пара. Тридцять шість шестерень одночасно почали свій оберт, і важкі дверні клямки зі скрипом піднялися, відкриваючи погляду одну лише величезну залізну маріонетку*.

*Залізними маріонетками керує дзильовдзінь та інші механізми, вони можуть рухатися самостійно; можете уявити їх як броню, яка переміщається сама.

Збоку на стіні висіли два комплекти чорних обладунків для військових. Тьмяне світло парової лампи падало на двох залізних вартових, від яких віяло холодом вбивчої аури.

Безперечно, можна було сказати, що вся велич маєтку Аньдінхов закінчувалася на головних воротах.

Не зважаючи на те, що двір садиби був широкий, рослинність була рідкою і непривабливою, де-не-де виднілися крони поодиноких дерев, а фасад виглядав надто страхітливим. Перед цим величезним фасадом з'явилося декілька мовчазних слуг похилого віку. Вони не промовили ані слова, лише зупинилися, коли побачили Ґу Юня, щоб віддати йому шану.