spl

Розділ 54: Потрясіння

Чан Ґен довго стояв напружений, а потім підійшов до краю гарячого джерела й повільно опустився навколішки, уважно дивлячись на масу шрамів і ран на тілі Ґу Юня.

З роками він звик до того, що серед ночі його будить кістка нечисті, й щоразу в ці моменти він думає про Ґу Юня.

Чан Ґен віддавав перевагу спокою з дитинства. У той час він часто відчував, що його надто жвавий їфу був понадміру непередбачуваний. Пізніше, коли він все більше і більше розмірковував про це, в нього раптом виникло запитання: Ґу Юнь... як він став тим, ким є зараз?

Ґу Юнь був єдиним сином старого Аньдінхов і Першої принцеси. Він мав би бути найзарозумілішим дворянином з усіх, адже цінність і престиж його статусу неможливо було переоцінити. Раптово в дитинстві він втратив зір і слух, а батіг його батька змусив його продовжувати бігти вперед. Крила, які ще не виросли, були пошматовані травмами, Ґу Юню навіть довелося пережити втрату матері й батька. Слава Чорного залізного табору з минулого стала гнітючою, глибоко в пастці забороненого палацу... Людина, що зазнала великих втрат у дитинстві, може й не виросте холодною та понурою, але принаймні вона не стане такою грайливою.

Чан Ґен був глибоко зворушений.

Йому важко було уявити: скільки ж шарів ран має лягти на людину, щоб так відшліфувати її?

Чан Ґен раптом відчув несамовиту ненависть — чому він не міг народитися на десять років раніше? Чому він не мав змоги міцно тримати дитячу ручку цієї людини, коли він проходив через терни, що тиснули на нього з усіх боків? Лише з цієї причини він відчував, що заздритиме Шень Ї до кінця життя.

Ніби під вказівкою диявола, він ступив уперед, відкинув довге мокре волосся Ґу Юня й обережно та дещо нерішуче торкнувся шраму, що розрізав його груди.

— Ой... — Ґу Юнь відчув, як шкіра на його голові почала поколювати від доторку, і швидко відступив: — Я намагаюсь достукатися до твого розуму — чому ти почав чіпати руками?

Чан Ґен запитав з нотками істеричності в голосі:

— Звідки цей шрам?

Цей глухий чоловік не зміг розчути. Чан Ґен схопив його руку й пальцем написав своє питання на долоні.

Ґу Юнь був здивований, на мить він навіть забув відповідь.

Чан Ґен стер вологий осад з монокля льовлі та повернув його на перенісся Ґу Юня. Він подивився глибоко в його очі й показав мовою жестів: