spl

Розділ 29: Демон Східного моря

В одну мить гнів і роздратування Ґу Юня зникли без сліду.

Він простягнув руки, щоб упіймати Чан Ґена в обійми, й ніжно поплескав хлопця по спині кілька разів. Його підборіддя потерлося об чуже плече. Ґу Юнь відчув, що руки підлітка теж перестали бути по-дитячому кістлявими.

Ґу Юнь дуже хотів сказати слова «я теж сумував за тобою», але за всі роки свого життя він ніколи нікому не говорив подібного. Омріяне речення тричі готове було зірватися з губ, але врешті-решт воно лише злякано впало назад у горло.

Маршал ледь помітно посміхнувся:

— Такий дорослий, а все ще поводиться як дитина.

Чан Ґен заплющив очі. Він знав, що не може переступати межу. Неможливо втамувати симпатію, але тіло потрібно було контролювати.

Він покірно відпустив Ґу Юня і спокійно став осторонь, намагаючись пригасити невидимий вогонь у грудях. Чан Ґен знав, що хотів занадто багато, до ірраціональності, й усі образи, що випливали з цього бажання були потворними й підлими. Хлопець не міг дозволити їм бути поміченими.

Чан Ґен зробив глибокий вдих і запитав:

— Як так сталося, що їфу потрапив до Дзяннаня?

Ґу Юнь зиркнув на нього, а потім невдоволено відповів:

— Тобі вистачає сміливості запитувати?! Невже не через тебе?

Чан Ґен не наважився довго дивитися на нього. Він схилив голову.

Ґу Юнь вирішив, що сказане ним було неприємно чути. Докори, що вже майже спустилися з кінчика язика, він поспішно проковтнув назад. Маршал стиснув великий палець в долоні, згинаючи суглоби. Втома від подорожі довжиною в тисячі миль звалилася на його плечі. Він витерпів це раптове знесилення, якомога спокійніше звертаючись до Чан Ґена:

— Сідай сюди. Розкажи мені краще, чому ти був із тим лисим...гм.

Він усвідомив, що не слід називати Ляо Жаня віслюком перед Чан Ґеном. Але також Ґу Юнь не міг змусити себе назвати його «майстром», тому й ніяково замовк посеред речення.

Чан Ґен:

— Коли майстер Ляо Жань захотів відправитися на південь, це я наполіг на тому, щоб піти з ним. Якби їфу турбував його з цієї причини, я б почувався вкрай незручно.

Ґу Юнь:

— ...

Чан Ґен надто добре вмів вести розмову. Всього одним реченням він попросив вибачення за віслюка-монаха й разом із тим не розлютив Ґу Юня. Принц пояснив свій намір та внутрішнє почуття щодо ситуації так, що Ґу Юнь був готовий сказати «мені шкода». Аньдінхов вдруге був приголомшений. Як дитина, що завжди була прямою у своїх промовах, наче дерев'яна жердина, лише за рік навчилася так говорити?