Геройський шлях уславленого лиходія (том 9-11)

Частина 184. Ти для мене

Цей заїжджий двір більше не приймав мандрівників. Сусіди подейкували, що господарі продали його багатому молодому пану, а самі перебралися в кращі місця. Багатьом було важко в Кушоні цієї весни: військо, що стоїть неподалік, вселяло хаос у повсякденне проживання міста, жителям довелося сплатити додатковий податок і віддати частину продуктів на армійське забезпечення. Все це, звісно, ​​виключно «заради захисту громадян» від невідомої напасті, яка йде з боку Хефаня.

Тож нікого не здивувало, що власники заїжджого двору «Сливова гілка» раптово з'їхали. Більше того, їхні сусіди — господар шкіряної лавки і дрібні торговці, котрі щоранку вишиковуються на протилежному боці вулиці, — їм щиро заздрили.

— Ох, неспокійно мені, — поділилася із сусідкою торговка чаєм. — Коли через браму проходила, чула, податок на в'їзд у місто піднімають.

— І не кажи, — крізь зуби процідила торгівля прикрасами, — скоро виручки тільки на миску рису вистачатиме і буде.

— Он сім'я Кі вчасно забралася з міста, — кивок на химерні ворота заїжджого двору.

— Хто б думав, що настане цей день, у Кушоні жило кілька поколінь їхньої родини. Я вже думала, скоро вони перейменують свій заїжджий двір на сторічне.

— Та заплатили їм, мабуть, як за два столітні, — голосно пробашив кажевар здалеку. — Ви бачили молодого власника?

— А як же, — зачала торгівля чаєм.

— Красивий, багатий і молодий, — понизила голос торгівля прикрасами. — Мабуть, син чиновника. Згадайте моє слово: скоро про нього судитиме весь Кушон.

Обидві жінки замріяно зітхнули.

В цей час Демнамелас, якого вони з таким захопленням обговорювали, вкотре прискіпливо оглянув образ у дзеркалі. Тепер довга чубчик падала на його очі, повністю прикриваючи червоний, і без цього лякаючого акценту його зовнішність набула більш похилих, спокійних рис. Бліда матова шкіра, сиве до білизни волосся, ще по-хлопчачому повненькі щоки і тонкі витончені губи. Років через десять із такою зовнішністю він би брав абсолютно всіх. Ось тільки тіло навряд чи стільки протягне.

Що ж, він все ще має головного героя. Нехай хлопчисько хоробрився, поки розмовляв з ним, Адмін занадто добре вивчив його, щоб почати турбуватися. Зламати його буде неважко. Лише дві ключові точки цього плану, після чого Ал зруйнує себе достатньо, щоб було нескладно заволодіти його свідомістю і витіснити душу з невразливого тіла. Тому що нехай тіло і має особливу ауру, на душу це не поширюється. Два переломні моменти плану руйнування: спершу дати йому ще раз зустрітися з Шеном, розберігши рани. Адмін не сумнівався, що Ал не вб'є Шена, так само, як і той не зможе помиритися з ним. Підсумок: ще більш розлючений і вразливий головний герой. Він буде ненавидіти свого колишнього вчителя, бажатиме йому смерті, щоразу представлятиме, як вбиває його... А коли той і справді помре (не без допомоги Адміна) — тоді Ал зрозуміє, що весь цей час хотів зовсім не цього, був просто злий і ображений. І в ту хвилину розпачу, коли Ал захоче піти за своїм учителем, Адмін нарешті займе його тіло.