Геройський шлях уславленого лиходія (том 9-11)

Частина 252. Подивися на небо - астрономія тут ні до чого

Заливне поле не здавалося таким непрохідним, коли Ера дивилася на нього з дороги. Тепер вона вимочила ноги по коліна і остаточно вимоталася, пробираючись через високу траву. Та раз у раз чіплялася, заважаючи переміщенню, і плуталася так, ніби травинки сплутали жартівливі парфуми. Не допомагало навіть те, що попереду брав полонений сектант, який ніби мав протоптувати дорогу.

Ер чи то йшов, чи взагалі плив над травою. У всякому разі, шкіряний плащ не зустрічав жодного суттєвого опору. Цей нахабний тип уже кілька разів зупинявся, щоб поквапити її, і Ера насилу стримувалася, щоб не вихопити меч і не запропонувати йому забиратися подалі.

Небо на горизонті все світлішало, але тут, звідки не візьмись, вітер наздогнав хмари, блиснула блискавка, грюкнув грім, а мить на землю обрушився справжній потік води, що миттєво промочив Еру наскрізь.

Це було останньою краплею. Дівчина задерла голову і щосили заволала, і в цьому крику, здавалося, були всі претензії, що накопичилися до неба.

Єр залишався неперевершено-незворушним під маскою демона. Май він людське обличчя — витріщився б на неї так само, як сектант, що обернувся на крик.

Ера все продовжувала волати, і Єр відвернувся, ніби сподіваючись відведеним поглядом урятуватися від цього крику. У куточку маски майнув червоний вогник. Це було особливо дивно, враховуючи, що довкола була майже стовідсоткова вологість. Єр покрутив капюшоном на всі боки і побачив плеяду червоних вогників. Виглядало так, ніби вони чітко вказують напрямок.

- Гей, психічна, - покликав він. — Схоже, нам у той бік.

Лулі і Біші чекали не так вже й довго, коли побачили знайомих хлопців, які біжили в їхній бік. За тими гнався десяток озброєних чоловіків.

- Швидше! Біжимо! — крикнув на ходу Му Фань.

Біші знову підхопив Лулі на руки і побіг нарівні з Шаолом.

— Ви що наробили? — через плече Біші дивлячись на озброєний натовп, з цікавістю спитала дівчинка.

— Потім, — відмахнувся Шаол рукою зі стислим у ній шматком тканини.

— Ти відірвав це від чужого подолу? - Припустила Лулі.

Шаол обурено глянув на неї, але нічого не відповів, щоб не збивати подих. Вони спробували загубитися у переплетенні вузьких вуличок, але відірватися від усіх переслідувачів виявилося завданням нелегким. Нарешті їм вдалося вибратися з міста до місця, де вони залишили своїх коней.