Гучне хропіння милої Джині змусило мене відкрити очі. На шухляді мене чекає пігулка, яку я ще вчора підготувала від болю у голові. Варто мені випити хоча б краплю алкоголю, як на ранок в мою голову вбивають десятки цвяхів. Мабуть, тому я випиваю дуже рідко. Перше, що спало на спогад про вчорашній день – його грубуватий голос. «Негайно припини це», – подумки проговорила я.
Прогулянка ранковим містом була гарною ідеєю. Прохолодний вітер загравав до мого волосся, яке я постійно закладала за вухо, щоб виглядати більш серйознішою. Жовто-коричневе листя милувало око, а похмуре небо з легким сонячним сяйвом застерігало про наближення дощу. Мені здалося це дуже гарним і я увімкнула камеру та зробила декілька знімків. Я виходжу на центральну алейку і займаю одну з лавок. Тут часто вигулюють своїх чотирилапих друзів. Марафон відкриває біленьке щеня ретривера з милим рожевим нашийник, далі грізний бульдог, спанієль, далматинець і... Очманіти! Маленька дівчинка з батьками вигулює свого рижого кошеня на короткому повідку. Що ж, це наймиліше, що мені доводилося бачити. Вібрація телефону застала мене зненацька і я навіть підскочила. Я почала ритися у сумці, щоб скоріше його дістати, та коли побачила на екрані ім'я колишнього хлопця моє лице скривило так, наче один з цих милих песиків справив нужду неподалік від мене. Я збиваю декілька разів, але до нього не доходить:
– Невже тобі не ясно, що я не хочу говорити з тобою?
– Знаю, Емі, та я сумую за тобою, – тихо шепче він.
– На щастя, не можу відповісти тобі взаємністю. Щось ще?
– Давай зустрінемось і поговоримо як дорослі. Я ще не поїхав з міста то ж...
– То їдь, Мете, бо я не збираюсь з тобою ані бачитись, ані говорити!
Оглянувшись, я усвідомила, що дуже гучно говорила і деякі собачники навіть обернулися. Дідько. Я закинула телефон у сумку та швидким кроком попрямувала додому. Чому він не може залишити мене в спокої, хіба це так складно? Мет Талон наче ніколи не був дурником, та якщо він дійсно розраховував на зустріч зі мною, тоді я маю всі підстави рахувати його телепнем.
Гримнувши дверима, я йду на кухню, де застаю Джині за плитою. Першим я відчула запах підгорілих яєць, а потім ще й побачила щось дуже не апетитне.
– Ненавиджу готувати, – обурено ричить вона.
– Думаю, нам краще поснідати цим, – я кладу на стіл пакет з випічкою та каву.
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Той самий момент
RomanceЕмілія - дівчина, яка прагне ідеалу у всьому. Вона схиблена на порядку у своїй шафі, кімнаті, у стосунках та голові. Але чи завжди це прагнення робить людину щасливою? Її ідеальний світ повільно руйнується, коли коханий веде себе вкрай дивно, а ї...
