Той самий момент

Глава 76

Ми з Адамом швидко вибігли на вулицю, забувши про верхній одяг. Не можу повірити, що він приїхав. На узбіччі було стареньке авто, водій люб’язно діставав речі з багажника, а Ной тим часом потиснув Адаму руку і міцно обійняв мене, хитаючи туди-сюди. Ніс пробив запах міцного алкоголю. Мабуть, для хоробрості брат трішки випив.
– Радий, що ви ще живі, – тихо жартує брат і відпускає мене. Тоді коротко переглядається з Адамом та з насмішкою питає: – Тато вже пояснював що і коли має робити жінка?
Поки Джонс намагався стримати усмішку я всміхалася на всі тридцять два зуба. А тоді підійшла мама і зі сльозами обійняла сина, якого вже давно не бачила.
Тато демонстративно схрестив руки на грудях і спостерігав за нашим щасливим возз'єднанням так, наче його це аж ніяк не стосується. Ной подякував водієві, розрахувався та заговорив до тата:
– Що, не радий мене бачити? – В його піднесеній інтонації чулась надмірність. Отже, випив не трішки.
– Не розумію, чому ти передумав. Переконував мене, що купа роботи і, до того ж...
– Не було ніякої роботи, тату, – перервав він, – я вже місяць як живу неподалік від Емілі.
Він це сказав? Отак просто посеред вулиці? Господи, скільки він випив того бурбону?
– Стільки новин! – перемикаю увагу на себе, беру обох хлопців за руки і тягну вперед, мама підходить до тата. – Може зайдемо до будинку, бо зараз всі сусіді зійдуть на гомін.
Мама хотіла взяти батька під руку, але він відсахнувся, не відриваючи погляду від Ноя.
– Тобто ти переїхав і навіть словом не обмовився? – ще суворіше додає він. – І чому у мене таке враження, наче ти напився?
Ной відпускає мою руку і робить кілька кроків до батька. Адам, помітивши, що я тремчу від холоду обіймає мене за плечі.
– Бо це правда, тату. – спокійно відповідає він. – Тверезим я б не наважився приїхати туди, звідки ти мене прогнав. Я закохався у дівчину, яка померла, тож це і стало причиною так званого переїзду.
– Ти збрехав нам! Я покладав надії, що ти...
– Що я що? – перебиває розлючений Ной, стаючи впритул до батька. Господи, хоч би до бійки не дійшло. Сусіди вже увімкнули світло на тирасі і, впевнена, що з цікавістю слухають, що ж тут такого сталося у зразкові сім’ї Девіс. – Стану лікарем і ти будеш вихвалятися мною на службі? Ти ніколи не думав, що у твоїх дітей є власні погляди на життя? До речі, дякую за підтримку, татко! Щойно я сказав, що моя дівчина померла, а ти навіть співчуття не виявив! Який же ти байдужий.
Містер Девіс закляк на місці. Я не бачила обличчя брата, але його рука потягнулася до щоки та різким рухом витерла щоку. Емоції завжди беруть вверх. Тато не дозволяв плакати сину, він казав, що це прояв слабкості, та тепер і на його власних очах виднілися сльози. Проте сталевий чоловік напружив щелепу і не зронив ні слова, поки його син потребував хоч якогось прояву любові.
Дихання Адама стало важким, він міцніше стиснув мене у обіймах.
– Господи, Ною, – раптом мама розплакалася та пригорнула свого хлопчика в обійми, хоч він і був набагато вище її. – Мені так шкода. Пробач, що не була тою мамою, якої ти потребував.
Я не втрималась та також обійняла свого брата. Коли хтось відкриває тобі свою болючу рану, хоча б не плюй на неї. Але батька мого це не стосується, бо він просто стояв та дивився собі під ноги. О, якби ж він знав, що пережив його син, що пережила я.