Той самий момент

Глава 54

В Адама була панічна атака. Він переконував, що це внаслідок перевтоми, але я бачила, що зміни різко почалися після слів Джин про його батька. Було щось ще, окрім роботи і недостатності сну. Було щось ще, та він не наважився сказати. Коли я розплющила очі, таємничого хлопця знову не було поруч. Голова щосили пульсувала, я притиснула скроні руками і втягнула носом рідину, замість повітря. В роті пересохло і, глитнувши, відчула ріжучу біль в горлі. Легкий, ледь відчутний запах тостів, підняв мене з ліжка та привів на кухню. Тіло вмить покрилося мурахами, чому тут так холодно?

– Ти вже прокинулася, сонько? – Біля плити стояв хлопець з бездоганною посмішкою і вкладеним волоссям. – Я вже думав втручатися в твій міцний сон.

Чи може бути щось прекрасніше, ніж хлопець, який готує сніданок для тебе? Рот заповнювався слиною при вигляді тостів з яєчнею та авокадо.

– Я трохи прихворіла, мабуть, – хрипло відказую я.

Адам лишає тости та підходить ближче до мене, цілує спочатку в губи, а потім у лоба.

– Справи кепські, ти дуже гаряча.

– Можу сприйняти це як комплімент, – видавлюю з себе усмішку і сідаю за стіл.

Джонс завершив подачу і поклав тарілки на стіл, потім кружки з кавою. Я розуміла, що моє горло не дасть сповна насолодитися цим дійством, але не могла не спробувати сніданок. З неприємними відчуттями я проковтнула шматок і випила ковток кави. На більше мене не вистачило.

Взяла жарознижувальне та знеболювальне і вмостилася в ліжко. Поки Адам порався на кухні, я знову заснула.

Наш будинок був по справжньому затишний. Мама робила усе аби ми з братом аби створити атмосферу любові, але її чоловік не розумів цього. Спускаючись сходами я йду на кухню і відчуваю запах підгорілих яєць. Батько ненавидів готувати.

– А де мама? – поцікавилася я і налила собі кави.

Тато непорушно сидів за столом не дивлячись на мене. Я знову повторила питання, але він не реагував.

– Агов, тату! Чому її немає? Де вона?! – істерично закричала я, розбиваючи кружку з темною рідиною. Маленькі крапельки та крихти скла повільно розліталися крізь простір. Я буквально могла доторкнутися кожного уламку, який повис у повітрі.