Той самий момент

Глава 60

Якби я писала сторінку щоденнику, то, мабуть, це виглядало якось так:

"Любий щоденнику, наскільки хиткими не були би наші стосунки з Адамом, я відчуваю себе, як ніколи, щасливою. Хочеться вірити, що він відчуває те саме. Наше знайомство було невдалим та недоречним, здавалося, що ми ніколи не поладнаємо. Він – нестерпний пихатий пацієнт, а я його надокучлива медсестра. Ми сварилися, ненавиділи одне одного, а потім хтось робив перший крок і вибачався. З кожним наступним циклом ми пізнавали глибини одне одного і, не помічаючи того, ставали ближче, ще ближче, достобіса близько".

Колись я вела щоденник, допоки його не знайшла мама.

Я закидаю нову книжку в сумку, під'їжджаючи до зупинки. Адам сьогодні допізна, тож після роботи вирішила навідати свого брата, зробивши йому сюрприз. Взяла з собою його улюблені бургери та картоплю фрі і два пива –такі собі сімейні посиденьки. На превеликий жаль ліфт зламався, тож довелося підійматися пішки на п'ятий поверх. Переступаючи першу сходинку четвертого поверху, почувся гучний гуркіт, а слідом розлючений істеричний голос: "До біса тебе, Девіс!" О ні, ні, я впізнаю цей голос. Я швидко підіймаюся назустріч своїй подрузі.

– Емі? Що ти тут робиш? – здивовано ричить Джині. – Хоча, байдуже.

Вона проходить повз мене, та я встигаю схопити її за руку.

– Що між вами знову сталося?

– Нехай, краще тобі брат все розповість, його версія буде куди драматичніше, – відказує вона і, вихопивши руку, біжить сходами.

Що це, чорт забирай, було? Бідна Джині. Я встигла розгледіти на її обличчі розмазану туш та розпач. Не потрібно гадати і так зрозуміло, що Ной дуже сильно образив мою подругу. Я долаю решту сходинок, налаштовуючи себе на серйозну розмову з братом замість запланованого поїдання фаст-фуду. Я увійшла в квартиру, гукнула Ноя, але він не прийшов, на кухні горіло світло, я лишила там їжу, відкрила пляшку пива і зробила ковток. В кімнаті було теж пусто, та я побачила його силует на балконі. Він стояв у футболці біля відчиненого вікна, спираючись на підвіконня. Його погляд загубився десь між небом і дорогою. Я схопила кофту, що була на ліжку і відчинила дверцята, змушуючи його здригнутися.

– Дідько, ти мене налякала, – бурчить він і ковтає з горла віскі. – Не знав, що ти прийдеш.