Ніколи б не подумав, що Ітан – мій завзятий товариш нічних тусовок – може бути такою мерзотою. Він завжди знаходив найуразливіші місця і вправно використовував їх у своїх цілях. Я спостерігав за цим тисячі разів, але, тепер, його жертва – я сам. Надіятись, що зможу контролювати хід розмови було нерозумно, але це єдине, що я міг. Сидячі в авто, я ретельно обдумав можливі варіанти подальшого розвитку подій: він міг розказати їй все від початку і до самого кінця або подразнити мене заради забави. Та він зробив дещо підступніше: забив її голову сумнівами щодо мене, які будуть потребувати виправдання або заперечення. В моєму випадку лише виправдання, адже власне життя було настільки мальовничим, що Вілсону і вигадувати нічого не потрібно, щоб викликати в неї огиду. Ловлю себе на думці, що глибоко всередині я хотів, щоб він зробить все за мене. Розказав про договір з батьком і про все послідуюче, закінчивши нашу неймовірну історію з Емілією Девіс. Тоді я не бачив би, як її очі заливаються сльозами, а погляд спустошується, як вона повільно йде, не зробивші ані кроку. Я занадто слабкий, аби сказати їй правду.
Раптом дверцята відчинилися і на мить я подумав, що це Емі, поки в салон не сів бісів Вілсон.
– Ти забув свою каву, брате, – радісно лепече він і кладе стан.
– Вийди з машини, поки я не розбив тобі голову об цю панель.
– Охолонь, Джонс, невже це все через якусь дівчину? Вона звісно палка, але навряд її влаштує статус коханки.
– Замовкни і йди геть, поки я все ще тримаю себе в руках.
– Але ж вона все одно дізнається і нізащо тебе не пробачить, друже. Можеш рахувати мене лайном, але я зробив для тебе послугу аби ти не тягнув з гіркою правдою. Не знаю, як ти стримував стільки себе, дивлячись на її пухкі вуста, я б на твоєму місці вже...
– Я сказав геть з машини! – я більше не стримую голосу та щосили штовхаю його в плече, що той вдаряється в дверцята.
З його уст обірвався скажений сміх. Він відкрив двері і перш ніж вийти промовив:
– Рано чи пізно тобі набридне вдавати з себе милого хлопчика. Ось, хто ти насправді, – він робить паузу та вилазить з машини і наостанок додає: – ти такий же псих як і я, Джонс. Відносини з такими дівчатами нудні і неможливі.
Двері гучно зачинилися. І я лишився один з відлунням слів Вілсона: "ти такий же псих як і я", "відносини неможливі". Всередині все вкрилось льодом. Мені було нестерпно холодно і від того так дивно. Невже я став таким вразливим? Емоції лізуть назовні як ті слизькі черв'яки під час зливи. Сум, страх, розпач: все те, що я тримав всередині надто довго. Не можу. Не можу дозволити відчути будь що, крім злості. Вона моя прадавня подруга, яка в найгірші моменти придавала мені сили, не давала здатися. Дякуючи їй я все ще здатен на життя, нехай не найкраще, але... Рано чи пізно мені доведеться попрощатися з нею і навчитися приймати біль. Заради Емі я ладен спробувати.
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Той самий момент
عاطفيةЕмілія - дівчина, яка прагне ідеалу у всьому. Вона схиблена на порядку у своїй шафі, кімнаті, у стосунках та голові. Але чи завжди це прагнення робить людину щасливою? Її ідеальний світ повільно руйнується, коли коханий веде себе вкрай дивно, а ї...
