Той самий момент

Глава 89

– Я ненавиджу тебе! – Я не стримуюсь і вдаряю батька в ніс.

Він ледь втримується на ногах, та я притискаю його до стіни обшиту дорогою вишуканою тканиною. Можу тільки уявити, скільки грошей було вкладено в цей кабінет. Він дивився мені в очі, поки я тримав його за комір.

– Хіба ти не бачив, що вона зробила мене іншим? Хіба не цього ти весь час хотів?! «Будь спокійнішим, Адаме», «Навчись стримувати свої емоції синку», – перекривлюю його репліки, які я чув сотні разів. – Я став таким завдяки їй, уявляєш? Але тобі так кортіло все зіпсувати... Після смерті мами все моє життя ти перетворив на пекло! Хотів, щоб я одружився задля твоєї вигоди? Цього не буде. Мені чхати на той клятий договір, який ти підсунув мені. Єдине, чим ти міг мене шантажувати – вже використано, тож можеш пишатися собою, ти добре провчив мене, татку.

Я не зацікавлений в його відповіді, тому рішуче йду до дверей, але його слова все ж таки змусили мене зупинитись:

– Я терпів усі твої витівки і просив тебе лише про одну послугу, але ти навіть це не зміг виконати. Не хочеш грати за моїми правилами? Нехай. Та тепер ти сам по собі: без моїх грошей, опіки і зв'язків, які не раз тебе рятували. Знаючи тебе: ти або зіп'єшся, або сядеш за ґрати. Але це вже будуть не мої проблеми. Та дівчина кинула б тебе, дізнавшись все, що ти скривав від неї, і я говорю не лише про заручини. Вона занадто хороша і проста, а ти зіпсований і переповнений купою лайна. Я намагався запобігти твоєму зриву, та маємо, що маємо. Чим ти можеш зацікавити її, окрім грошей? В тобі нема ані характеру, ані чоловічої витримки. Ні одна нормальна дівчина не буде з тобою, бо ти пустий. Нестерпно важко все це говорити про свого сина, та ти сам спровокував мене.

Це було боляче. Вкотре мене відштовхують, наче якийсь непотріб. Я багатого чув від нього образ, та все ж надіявся, що в ньому є хоч крапля любові до мене. Та я помилився. Щойно моє серце розбилося вщент і я все менше відчував образу та біль. Я витер рукавом вологі очі. Він не має бачити мене зламаним. Я не зроблю йому таку послугу.

– І що б я робив без твоєї підтримки, – натягую посмішку з останніх сил і протягую йому хустку з його ж піджака. – Здається, це твоє.

Коли я вийшов з кабінету, я розраховував відчути хоча б якесь полегшення, та його не було. Сварка з батьком пусте порівняно з тим, що я втратив Емі. Бачити, як вона кричала і не могла припинити біль, що її мучив, було нестерпно. Добре, що поряд був Ной. Ми перетнулися в коридорі. Я думав він накинеться на мене, але він не витрачав на це час, тому що був потрібен сестрі. Ось так наша історія скінчилась... Тепер я дійсно пустий, бо в мене нічого не лишилось. Єдине, чого я прагну зараз – напитись до безпам'ятства. І це не через те, що мені боляче, а через те, що я більше не бачу сенсу лишатись тверезим. Без неї нічого не має сенсу. Емі дала мені повну свободу в діях: ніяких заборон і дорікань. Певно, це і допомогло мені знайти давно утраченого себе. Вона врятувала мене, а я зламав її. Можливо, Томас мав рацію: вона занадто хороша для мене і рано чи пізно все пішло б до чорта. Поїзд неспинно рухався у прірву.

Коли бармен налив мені перший келих міцного напою, я вагався. Якщо я вип'ю її – назад вже дороги не буде. Я підніс келих до носа, аби відчути неприємний запах, а потім одним махом спустошив його – я більше не хочу бути врятованим. Час повертати безлад у своє нікчемне життя.