Відчуття провини не лишало мене ні на мить. Я могла щось упустити. Його забрали, розрізали та колупалися в його серці. Фізично він був готовий до цього, але... В решті решт, синє, слабке, деформоване тіло повезли у морг. Там його натерли воском, розмалювали фарбами і привезли до церкви у труні. Ми з Джині сиділи позаду, щоб не привертати уваги. Зал був заповнений людьми, які знали Кері. Вони плакали, обіймали дружину і дітей Зоната, а потім знову плакали. Це було нестерпно. Вслід за подругою я підійшла до тіла та в останнє подивилася на нього: біле припудрене обличчя, насуплені одна на одну зморшки і навічно заплющені очі. Хоч він і лежав у костюмі, я все ще бачила його у лікарняній сорочці.
– Я завжди буду пам'ятати наші розмови, – тихо прошепотіла я і поклала квіти.
Ми не могли там бути довго, тому вирішили залишити Кері у колі близьких йому людей. Ні я ні Джин не хотіли залишатися на самоті, тому зашли у затишний ресторан в центрі міста та замовили невеличку піцу. Поки наше замовлення готували, Джин почала згадувати жарти та повчання старого. Ми сміялися крізь сльози, згадуючи пацієнта з четвертої палати. А коли принесли піцу, Джині одразу ж відірвала шматок, піднесла її верх і промовила:
– Що ж, це шматок смачного тіста я підіймаю за тебе, старий Зонат. Ми вже сумуємо за твоїм невиліковним, але великим щирим серцем.
– Думаєш, йому подобалась піца?
– Не знаю, Емі, але ми можемо бути впевнені, що такий тост за нього підняли тільки ми, – з усмішкою мовить вона і відкушує шматочок. – Чула, що Джонса вже виписують.
При згадці його прізвища посмішка зникає з мого обличчя.
– Так, звільниться ще одна палата, – байдуже відказую я.
– Мені здавалось ви знайшли спільну мову, але зараз ти поводишся так, наче між вами щось сталося, – помічає вона, прищуривши погляд.
Я не знаю, що їй відповісти. Чи сталося щось між нами? З нашої останньої розмови, здається, що нічого, крім крапельниць і пігулок, взагалі не було.
– Емілія Девіс, я бачу, що ти щось приховуєш від мене і як твоя подруга,я маю знати...
– Ні, Грейсон, – перебиваю я, – між нами нічого не було. Спочатку я ненавиділа його, потім намагалася зрозуміти, далі мені здавалося, що ми друзі, а потім... – Я раптом замовкаю, пригадавши як мої губи тягнулися до нього.
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Той самий момент
RomanceЕмілія - дівчина, яка прагне ідеалу у всьому. Вона схиблена на порядку у своїй шафі, кімнаті, у стосунках та голові. Але чи завжди це прагнення робить людину щасливою? Її ідеальний світ повільно руйнується, коли коханий веде себе вкрай дивно, а ї...
