Напевно, це мав би бути особливий ранок, особливий настрій. На сковорідці смажилися тости, поки я заварювала каву. До самотності швидко звикаєш, інколи, навіть насолоджуєшся нею. Нехай би цей день так і минув: в спокої.
Вночі снилася сьома палата і наші балачки з Адамом з піцою. Це було більше схоже на спогади, які викликали сум. Спілкуючись з ним, кожен день був сповнений приємними передчуттями, а тепер це звичай нудний день. Колись я не переймалась за емоції та враження, та відчувши їх розмаїття, не хочеться все втрачати. Мабуть, вже втратила, адже він зник. У нього вийшло. На мені його светр, а в телефоні чимало кумедних фото, які я часто переглядаю. Який же він гарний: навіть втомлений або не бритий, з відрослим волоссям, що прикриває чоло або з підстриженим, яке відкриває очі. Ці очі... Темні, як зимова ніч і блискучі як білий сніг. Інколи він такий крижаний і лютий, а іноді такий теплий та затишний, як какао з пухкими маршмелоу. Він непостійний, мінливий, загадковий, запальний, до біса, запальний! Очевидно, я романтизую його вади і це зводить з розуму.
Дивлячись у кругле дзеркало, я думала про зміни. Потрібно якось відволіктись. Пішла в кімнату, увімкнула улюблену пісню neighborhood "sweater weather", знайшла ножиці, повернулась до дзеркала, піднесла ножиці до волосся і, підтанцьовуючи, почала різати. Прекрасний звук вкорочення пасм змусив мене посміхнутися. Через десять хвилин волосся було трохи вище плечей без жодного залишку фарби – тепер воно було живим. Нехай, трохи косо-криво, та завдяки хвилястій текстурі все не так погано.
Перевіряю телефон – вже мав би хтось подзвонити або написати, але тихо. Що ж, можливо, день буде, дійсно, спокійним. Ной з Джині кілька днів уникали одне одного, а потім подруга сказала, що вони все вирішили: коротко без подробиць. Після того вони обоє поринули з головою в роботу, тож не здивуюсь, що вони і сьогодні працюють.
Вирішила перебрати книги на полиці. Перегортуючи сторінки, я ненадовго поринала в описані історію, а потім знайшла кілька фото. На них були сповнені радості та адреналіну хлопці та перелякана я. Посмішка осяяла обличчя і стало тепло на душі. Раптом, почувся стукіт у двері, я здригнулася та вронила кілька фото на ліжко. Я вже розуміла, що за дверима мене чекає вимушений святковий настрій, тож зарання потренувала щасливу посмішку. Відмикаю замок, відчиняю двері і посмішка вмить зникає.
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Той самий момент
RomanceЕмілія - дівчина, яка прагне ідеалу у всьому. Вона схиблена на порядку у своїй шафі, кімнаті, у стосунках та голові. Але чи завжди це прагнення робить людину щасливою? Її ідеальний світ повільно руйнується, коли коханий веде себе вкрай дивно, а ї...
