Той самий момент

Глава 24

Надокучлива гучна мелодія телефону – найменше, що я хотів чути зранку, після чергової безсонної ночі. Я чекав поки настане тиша. Хто б там не дзвонив, краще, аби я не говорив з ним зараз, адже я зовсім не в дусі. Але звук не переставав лунати на всю кімнату і мені довелось сповзти з ліжка і взяти клятий телефон в руки.

– Ало, слухаю...

– Очманіти! Я дійсно чую твій голос! – Занадто радісний голос чується в телефоні. Мій мозок відмовляється думати, хто це може бути.

– Почекай... Це на рахунок роботи? Не розумію з ким говорю, – ледь мовлю я.

Якщо це знову секретарка батька, то вона точно перекаже йому, що я був нетверезий і ледь говорив. Я намагаюсь прийти до тями, але перш ніж я хочу сказати, цей знайомий голос швидко мовить:

– Помилилась номером, не зважай.

– Дідько! – я кидаю телефон на ліжко і йду вмиватись.

Холодна вода змусила мій сонний мозок прокинутись. Я знову беру в руки телефон і вглядаюсь в цифри. Занадто знайомі. Колись я знав цей номер напам'ять, а голос чув кожен день, поки не вирішив залишити її в спокої. Коли я зрозумів, що це була Емі, я ледь встояв на ногах. Я квапливо тиснув на телефон, приклав його до вуха і надіявся, що вона відповість. Натомість я почув те, що весь цей час чула вона: набридливі короткі гудки.

– А щоб його! – вдаряю зі всієї сили по столу.

Вона не забула. Чорт, вона мене досі не забула! А я... Ні-ні-ні, вона все не так зрозуміє! Я маю все пояснити, маю вибачитись, маю побачити її! Я лише хотів дати їй спокій, залишити її, аби вона могла бути вільною від моїх проблем. Я чув її кожне повідомлення, яке вона лишала і ледь стримувався, аби не явитися до неї... Я намагався робити все правильно... Я думав, що їй буде краще без мене, але вона до сих пір не забула! Я наче навіжений ходив по кімнаті і бурмотів собі під носа, а потім подумав про те, що я можу зробити, аби дізнатися її адресу. Я знайшов необхідний контакт в телефоні і чекав відповіді:

– Привіт, Лінда, мені вкрай необхідна твоя допомога.