Той самий момент

Глава 70

Звук застарілого рінгтона в'їдається в мозок. Відкриваю очі і не можу зрозуміти де я. Побачивши поряд сплячого Адама я заспокоїлася. Телефон продовжував дзвонити. Все навкруги плило. Мене почало нудити. Телефон. Запаморочення. Нудота. Ця вбивча трійця завдає фатального удару.

– Нащо дзвонити так рано? – буркаю я в телефон, але не почувши відповіді, зрозуміла що ще не відповіла. Повторила знову ще зліше.

– Емі, вже одинадцята і я дзвоню вчетверте, – доноситься суворий голос Ноя. Я щось натворила? Змушую своє тіло піднятися.

– Вчора була вечірка в друзів Адама, я трохи... – я запинаюсь, адже не впевнена що "трохи" це доречне слово, яке описує кількість влитого в мене алкоголю. – Я перебрала.

– Зрозумів, – коротко відказав він. Агов, чому він такий насуплений? – Мені дзвонила мама. – В голові різко прояснилося і я згадала вчорашню розмову з татом.

– Чорт.

– Запрошувала мене на Різдво і сказали що будеш ти з Адамом, – він на мить замовкає, а ти часом намагаюсь зібрати всі слова докупи. – Ти впевнена, що це хороша ідея, Ем?

– Звісно не впевнена, Ною, напроти – я переконана, що це дуже-дуже нехороша ідея. Але все одно зроблю це. – Я прокашлююсь від дикого бажання блювати. – А ти? Нарешті розповів, що вже давно не в штатах?

– Ні. Не думаю, що вони все зрозуміють, – від важко здихає. – Сказав, що багато роботи, не знати чи буде час.

– Зрозуміла. В тебе все добре?

– Думаю про неї. – Я хочу запитати про кого саме, адже це може бути Сара або Джині, але не хочу ставити його в незручне становище. – Про Джині. – раптом додає він. – Я думаю про Джині і нічого не можу зробити з цим.

– Паршиво. – І подумки додаю: "Паршиво, що ти думаєш про неї і кажеш це мені, а не їй, дурень!"

– Не те слово, – з легким смішком відказує він. – Подумай ще раз, чи варти приїжджати додому з Адамом. Не хочу, аби вони знову тебе зламали.

Після цих слів Ной поклав слухавку і змусив мене поринути в неприємні спогади. Пам'ятаєте мою історію про перше кохання? Мені було нестерпно боляче. Бути використаною доволі паршиво, знаєте. Тоді я подзвонила мамі і зі сльозами розказала їй про мій перший досвід невзаємного кохання. Я прагнула підтримки, обіймів і слів по типу "все буде добре, доню", а натомість отримала порцію звинувачень. "Еміліє, ти мала думати про навчання, а не про хлопців!", "Цей хлопець ніколи б не подивився на тебе, якби ти йому не дозволила!" і бла-бла-бла. Почуття провини придушило мене, мов бетонною плитою. Тоді я проплакала всю ніч, а на ранок викинула зі свого гардеробу всі сукні та короткі спідниці. Вона переконала мене, що я навмисне спровокувала трахнути себе, а тоді кинути, як якийсь непотріб. Від цього стало ще болючіше і я повільно знищувала себе: погано їла, мало спала, багато пила і робила так, як вчинили зі мною. Тоді мене урятував Ной.