Той самий момент

Глава 36

В мене залишилось трохи часу до роботи. Не можу пригадати, коли в останнє нормально спав, але це не так важливо. Треба якнайшвидше покінчити з тим клятим договором і повернути собі свободу, яку лиш віднедавна почав цінувати. Якби тільки я знав, що зустріну її, що буду проводити з нею так багато часу, відчуваючи себе гідним хлопцем, а не лайном як зазвичай, можливо, тоді б моє життя не скалось в безладний пазл. Я б закінчив кулінарну академію, в якій вчилась мама, проводив вільний час за книгами, вигадуючи нові поєднання інгредієнтів для нудних буденних страв, подорожував, знайомився з цікавими особистостями, розвивався, відкрив би ресторан і при першій зустрічі справив би на Емі краще враження, не ховаючи себе справжнього. Шкода усвідомлювати, скільки всього я втратив через власну слабкість.

Натомість я обрав шлях безглуздих розваг разом з Аланом та Ітаном: незламна трійся, яка ламала всіх і все. Алкоголь, дівчата, гонки на просторах шосе, знову алкоголь, цигарки з незаконним вмістом, бійки, насолода від болю. Так тривало кілька років, поки Лан не познайомився з Мією, тоді він вийшов з гри і лишилися ми двоє, засуджуючи колишнього члена банди. Тоді я не розумів, як можна проміняти "волю" на якісь там відносини і забаганки дівчини, допоки не потрапив в сьому палату. Я відновив спілкування з Аланом,а Ітану нічого не лишалось, як слідувати за нами і нашим нудним життям, хоча йому це не заважало веселитись звичними способами. Про договір знали ми троє: Алан був проти з самого початку, а Ітан бачив цьому свій інтерес: гроші і безкінечне прикриття мого батька будь-яких витівок, яке він от-от може втратити. Сьогодні він вирішив зробити усе можливе, аби Емі якнайшвидше все дізналася, хоч до цього обіцяв мені не вмішуватися.

Я повернувся до Алана. Всередині все закипало від люті. Я був налаштований на жорстку бійку з колишнім другом, але на порозі мене зустрів Алан з цигаркою у роті.

– Як Емі? Надіюсь, вона у нормі, – тихо цікавиться він.

– Я відвіз її додому, вона спить. – коротко відказую.

– Мені шкода. Ітан, певно, довго планував свою відстійну поведінку.

– Де він? Я маю йому дещо пояснити, – стискаю кулаки щосили, відчуваючи наростаючу злість.

– Та я вже, – всміхаться він та демонструє збиті, набряклі кісточки на руках. – Щойно ви поїхали, він наче з глузду з'їхав. Кричав, що все розкаже твоєму батькові, Норі, потім облив Мію пивом... Ну я і не стерпів. Спить у ванній весь у власній блювоті.

– Гидота, – скривився я, уявляючи це. Я сів поруч з ним на сходинку. – Думаєш, вона згадає завтра, що він говорив?

– Не знаю, брате, але тобі варто все їй розповісти. Інакше вам обом буде незворотньо боляче.

– Якби було все так просто, – тяжко видихаю, прокручуючи в голові все, про що я маю розказати їй. – Спочатку я маю все виправити, тоді в мене більше шансів.

– Можливо, – всміхається він. – Взагалі з мене поганий радник, я в своїх відносинах не ладен розібратися, тож роби як знаєш, друже.

– Авжеш, – погоджуюсь я і підвожусь, – час їхати на роботу моєї мрії.

Ми попрощалися та я сів за кермо. Кілька хвилин я просто сидів і гадав чи буде вона пам'ятати. Цей покидьок проговорив геть усе: що я заручений, що батько зробить усе щоб ми одружилися, що є договір і без нього я ніхто. Я провернув ключ і натиснув на газ.

– Лиш би я не втратив її знову.