Сон покинув мене задовго до звучання будильника. Вставати з теплого ліжка не хотілося – я не була готова до нового дня, бо думками застрягла в тій клятій машині. Він не прийшов. Вночі кілька разів я прокидалася від уявного стукіту у двері і, впевнившись у тиші, намагалася заснути. Ніколи раніше мене не турбувала чиясь присутність у моєму житті допоки не з'явився Джонс. Він робить мене сміливіше і позбавляє всілякого контролю. На початку мене це так дратувало, та тепер мені не вистачає його бунту.
Зажмурюючи очі, різко скидаю ковдру і скочуюсь на підлогу. "Візьми себе в руки", – приказала подумки і пішла у ванну. Моє обличчя жахливо виглядало у відображенні круглого дзеркала. Трохи туші, матова помада і тепер дівчина у віддзеркаленні не така вже й страшна. Часу на сніданок не залишалося, тому я швидко одягла светр, джинси і вийшла з квартири. Я почала забувати наскільки спокійні вулиці міста в такий час. Заходячи в автобус, спіткнулася через сходинку і ледве втрималася на ногах. Слухаючи музику і спостерігаючи, як минають будинки і магазини, я трохи задрімала. Після кількох пісень телефон завібрував. Це було повідомлення від Адама: «Я знаю, що ти сердишся на мене, та може це трохи розвеселить тебе. Ти маєш зайняти місце справа та пильно дивитися у вікно. Надіюсь, я вчасно написав".
Розгублена, я оглянулась в пошуку вільного місця та швидко пересіла, не відводячи погляду від вікна. Що я маю побачити? Я і гадки не мала, та розуміла, що від Джонса можна очікувати будь-що. Коли автобус зупинився, перед очима був портрет Керрі, схожий на мої нариси, але набагато професійніший та яскравіший! Від подиву я ахнула, закриваючи рот рукою. Пасажири почали перешіптуватись, адже стіна цього будинку довгий час була пустою. На очах виступили сльози. Милуючись цим малюнком, я не відразу побачив Адама з маленькою табличкою в руках з написом: «Пробач за мовчання». Я не вірила своїм очам. Невже це все зробив Адам? Автобус рушив і я похапки набрала його номер:
– Господи, Джонс, як ти це зробив?
– Якщо відверто, то автор малюнка не я. Та добре мати друга-художника, – з усмішкою відказує він. – Хотів здійснити твій задум і Алан з радістю допоміг мені.
– Це неймовірно, весь автобус плескав стоячи, – шуткую я.
– Он воно що, – легко посміюється Адам у слухавку. – Тож, якщо ти пробачила мені, ми можемо зустрітись ввечері?
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Той самий момент
Storie d'amoreЕмілія - дівчина, яка прагне ідеалу у всьому. Вона схиблена на порядку у своїй шафі, кімнаті, у стосунках та голові. Але чи завжди це прагнення робить людину щасливою? Її ідеальний світ повільно руйнується, коли коханий веде себе вкрай дивно, а ї...
