Той самий момент

Глава 35

На другому поверсі смерділо паленим дешевим нікотином, по вухах щосили били баси наростаючої музики. Картин вже було менше і більшість з них висіли на стіні недомальованими. Цей будинок перестав нагадувати аристократичні апартаменти, з кожним кроком посмішка з обличчя поступово загасала, а під ребрами наростало неприємне відчуття нудоти. Щойно Мія відчинила двері, я натягнула кути рота доверху і вдавала щиру радість, та не впевнена, що це було правдоподібно.

Я зайшла одразу за Мією та зупинилася біля дверей.

– Не хвилюйся, я поруч, – чується позаду заспокійливий голос Адама.

В кімнаті було два хлопця та ще якась дівчина. Двоє грали у приставку сидячи на м'яких тюфяках, а та дівчина з коротким волоссям сиділа біля них та із великою зацікавленістю стежила за грою, викрикуючи лайливі слова, коли хтось з них програвав. Судячи по звуку то були гонки, зробивши кілька кроків вперед, я побачила величезний екран позаду себе.

– Народ, хвилинку уваги, – посеред кімнати стає Алан, загороджую своїм широким тілом екран і викликаючи обурення і невдовені звуки граючих, – Знайомтеся, це Емілія, подруга Джонса.

Мені стає максимально незручно, відчуваючи їх погляди на собі. Я вже думала поскоріше пройти далі, сісти в якомусь куті, де мене ніхто не буде чіпати, та раптом один з хлопців підвівся та протягнув мені руку:

– Привіт, я Дені. – Хлопець з темнуватою шкірою і дредами здався мені доволі дружнім, тож я потиснула руку у відповідь. – Це його величність Ітан Вілсон, – він вказує рукою на незадоволеного друга, який дещо скривився, поглянувши на мене. Я згадую, що про нього казав Адам, і розумію, що краще не звертати увагу на таку реакцію, хоча виглядав він доволі мило: вільна сорочка з коротким рукавом і стриманим принтом, темні джинси і старанно укладене блондинисте волосся з темними коренями. – А це Розі, його подружка, вона дуже ревнива тож...

– Навіть не дивись на нього, мила, – тоненький голосок вривається в розмову.

Цікава компанія. Позаду них на підлозі сиділа Мія, яка байдуже щось клацала в телефоні. Напевно, мені теж варто цим зайнятись. Адам проходить вперед, хапаючи мене за руку і веде до тахти, де ми і сіли. Поруч стояв столик з купо стаканів, пляшок та попільничка заповнена цигарками. Нудота знову дає про себе знати і кілька разів тихо відкашлюю. Поки хлопці грали я встигла більш менш налагодити контакт з Мією, як виявилося за різкою манерою криється доволі спокійний характер. Вона працює офіціанткою в ресторані на околиці міста, Алан розповів, що займається проектуванням будинків та багато часу працює віддалено. Все було не погано, я навіть змогла розслабитися і відчути себе своєю серед них, та коли гра кінчилася і хлопці з Розі приєдналися, напруга повернулася.