Глава 29

45 7 0
                                    

Я довго гримала в двері, перш ніж почулось клацання замку. Джині, остерігаючись, привідкрила двері на кілька сантиметрів і,побачивши мене, вона на мить зраділа, але потім розгубилася.

– Емі..., – невпевнено почала вона, – я навіть не знаю як пояснити...

– Пояснити що? – Допитуюсь я, нічого не розуміючи.

Почувши гучні крики і гуркіт всередині я не знала, як реагувати, а мовчання Джин починало мене дратувати.

– Джин Грейсон, що коїться в твоїй квартирі? – Гучніше питаю я.

– Емі, твій брат... – тихо мовить вона тремтячим голосом. – Я не мала лишати його одного, але він був у нормі...

Коли в моїй голові лунали слова подруги я відчувала сором і злість за всі ці звуки, що лунали поза її спиною. Я переступила поріг і рішуче приближалась до зачиненої кімнати.

– Я намагалась вмовити його заспокоїтися і заснути, але він був дуже агресивний, тому я подзвонила Каю, – швидко торочить вона. – Я не хотіла аби ти бачила його таким... Я думала, що впораюсь.

Кожне її слово нагадувало мені про те, що я спихнула свого брата на неї. Я мала передбачити, що йому може стати настільки погано, що він захоче трощити все навколо. Я мала бути поряд, а не йти на побачення з Адамом і думати, про його таргани в голові. Відчинивши двері, я заклякла. Ной сидів в кутку кімнати в подертій сорочці і штанях, всі речі були розкидані, на підлозі було розтрощене скло, а поряд з братом сидів Кай, який вмовляв його опустити уламок бутля спід алкоголю, а Девіс старший невгамовно махав ним і слав всіх до біса.

– Кай, дозволь мені з ним поговорити, – спокійно прошу я, звертаючи увагу обох.

Ендрюс обережно підводиться на ноги і жалібно відказує:

– Я не хочу лишати тебе з ним наодинці. Твій брат не в собі і...

– Все у нормі, я з цим впораюсь, а ти заспокой Джин і перепроси за мене, бо я навіть не змогла поглянути їй в очі.

Коли Кай пішов і зачинив двері я споглядала на свого старшого брата, який не міг знайти місця.

– Йди геть! Я не хочу тебе бачити! Нікого не хочу бачити!

– Говори що хочеш, Ною, але я не піду. Я буду весь час тут, аби твоя міцно спляча совість і сором нарешті прокинулись і не дали допити цю пляшку. – Я підхожу на місце Кая і присідаю, аби поглянути йому в очі: – Ми можемо все виправити разом, але тобі потрібно взяти себе в руки.

Той самий моментМесто, где живут истории. Откройте их для себя