Той самий момент

Глава 34

Я розклала речі по своїм місцям, полила квіти, вимила всю кухню до блиску і так втомилася, що вже нікуди й не хотіла, але обіцянка Адаму змушувала мене взяти себе в руки. Після короткої передишки я зробила легкий макіяж, аби не виглядати похмуро і перейшла до вибору одягу. Тут-то почалися справжні тортури: десятки приміряних образів, які, як ніколи, здавалися мені нудними та занадто правильними.

– Дідько.

Врешті, я наважилася вдягнути подовжену білу худі, грубі чоботи та шкіряну куртку. Можливо, у такому вигляді я не буду привертати забагато уваги. Пришла смс від Адама: він вже чекає мене. Я одразу ж виходжу, не втрачаючи можливість вразити його своєю пунктуальністю. На вулиці було доволі прохолодно, тож я натягнула капюшон та швидко підбігла до машини.

– Тобі личить таке поєднання, – зауважує він, з косою посмішкою, щойно я сіла в салон.

Я крадькома оглянула його. Джонс встиг підстригтися та перевдягнутися у сіру футболку та темні джинси.

– Гарна зачіска, – у відповідь відказую я, дивлячись прямо перед собою.

Всю дорогу я спостерігала як повільно сонце сідає за горизонт, навіть встигла зробити кілька гарних фото. Ми їхали доволі довго, здається, дім Алана знаходиться десь за містом. Через кілька жахливих пісень ми під'хали до величезного двоповерхового будику. В мене буквально щелепа повисла від таких розмірів.

– Ти маєш дещо знати, – насторожуючи починає Джонс, глушачи мотор, – так склалося, що Алан сирота, при чому двічі. Рідні батьки залишили його в 3 місяці, а ті, що всиновили померли у відрядженні, коли йому було 19 років. Це був їх будинок, а тепер його. Він їх дуже любив і сумує за ними і досі, тож краще цю тему оминати. Лан запросив ще кілька наших спільних знайомих, тож я тобі трохи розповім і про них. Мія – колишня дівчина Алана, вони розходилися і сходилися вже купу разів, тож не звертай уваги, а ось Ітан... – він витримує коротку паузу, – він не тримає язика за зубами, від слова зовсім. Раніше ми багато часу проводили разом у клубах, але потім наші інтереси порізнилися.

– Скільки цікавої інформації, – нервово буркаю я, відчиняючи дверцята.

– Не хвилюйся, я буду поруч, – самовдоволено заявляє він, а я вже звично закочую очі.

Щойно ми завітали в будинок, на Адама накинувся м'язистий хлопець з шаленими обіймами: