Коли Ной заснув, я написала кілька смс Джині з вибаченнями та зібралася додому. Я не хотіла залишатися один на один зі своїми думками, адже вони чекали цього, наче вирій скажених пташок, які прагнули свободи. Вже було доволі пізно. Переступивши поріг, я скинула з себе важку одежу і впала на ліжко. Я чекала, поки нагряне сон, але сьогодні він, мабуть, вирішив мене не навідувати. Кімната була наповнена темрявою, лише маленька плямка місячного сяйва освічувала силуети, які я так уважно роздивлялася. Я закривала очі на кілька секунд, а потім знову стежила за світлом. І це повторювалося знову і знову, поки мертву тишу не порушив гучний стукіт в двері. На годиннику було опів на п'яту. Я увімкнула лампу, протерла втомлені очі і підняла своє тіло на ноги. У будь-яку іншу ніч, я би ні за що не наважилася відчиняти двері у таку пору. Але зараз я не боялася, бо була сповнена надії, що за дверима стоїть Джонс. Так і сталось. Щойно я відчинила двері, переді мною стояв ображений хлопець з таким ж втомленими червоними очима.
– Я увімкнув мобільний і, на диво, побачив кілька пропущених від тебе. Не знаю, чому я прийшов до тебе, але вирішив, що так буде правильно, – спокійно пояснює він.
– Вибач, Адаме, – хриплю я, – варто було вислухати тебе, а не...
– Пусте, – перебиває він. – Знаєш, я чув багато лайна у свою сторону, але мені було чхати. А все, що говориш ти... – Він на мить замовкає і споглядає на мене таким ніжним поглядом і додає: – твої слова важливі для мене.
По тілу пройшов струм, від якого все волосся стирчало дибки. Я не знала, що йому відповісти, але він і не чекав відповіді. Адам переступив поріг, споглядаючи за моєю реакцією.
– Ной сказав, що твій живіт потребує огляду, тож...
– Девіс, якщо хочеш, аби я роздягнувся, так і скажи, – звично шуткує він, кривлячи вуста.
Врешті решт, він ліг на ліжко задираючи светр доверху.
– Щоб тебе, Джонс, – виривається з моїх уст, коли я побачила величезний синець справа під ребром. Намастивши болюче місце маззю, я помітила пластир, який стирчить спід резинки штанів. – Що це?
– Це нове татуювання, яке я набив кілька годин назад, хочеш поглянути? – інтригуючи запитує він з лукавою посмішкою на обличчі.
Я невпевнено кивнула. Адам приспустив пояс і легенько відклеїв краєчок пластиру.
– Очманіти! – Щосили викрикую я, споглядаючи на незграбне зображення тієї самої дірявої шкарпетки в тому самому місці! – Ти здурів?!
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Той самий момент
RomantizmЕмілія - дівчина, яка прагне ідеалу у всьому. Вона схиблена на порядку у своїй шафі, кімнаті, у стосунках та голові. Але чи завжди це прагнення робить людину щасливою? Її ідеальний світ повільно руйнується, коли коханий веде себе вкрай дивно, а ї...
