Той самий момент

Глава 55

– Юначе, купіть своїй дівчині букет троянд. – Мою увагу привернув старенький чоловік, що сидів біля супермаркету. Довкола нього стояли різні композиції з квітів, більшість з червоних та білих троянд.

– Тільки не вони, – зупиняюся я, – ці квіти точно не для неї.

Він розуміюче всміхнувся, його очі оточили глибокі зморшки. Його рука ринула до квітів та дістала маленький букетик перев'язаний білою стрічкою. Я не знав назв усіх, але помітив кілька тюльпанів та еустом і закохався у цю композицію, думаю і вона закохається.

Я розрахувався, залишивши решту, взяв квіти і пішов до машини. Робочий день промайнув на диво швидко, мабуть, це тому, що є певні очікування від вечора. Емі вже значно краще, вона вийшла на роботу та вже має бути вдома. Як же приємно, коли хтось чекає зустрічі з тобою. В магазині я купив деякі продукти для вечері, яку маємо готувати разом. Я майже був біля її будинку, як на телефоні засвітилося її ім'я та миле фото.

– Я майже поряд, Ем, через кілька...

– Не приїжджай, будь ласка, – тихо мовить вона і моє серце починає битися втричі швидше.

– Не зрозумів. – Я повільно зглитую. – щось сталося?

– Так, але я не хочу про це говорити, – вона шумно видихає і додає: – не зараз.

– Емі, це ж всього-на-всього я. Я маю бути поруч коли тобі погано.

– Адам, будь-ласка, – переконує вона, – мені потрібен час наодинці із собою.

– Я щось зробив не те? – Я озвучив найдурніше запитання. Авжеж я зробив не те, ще й не один раз!

– Річ не в тобі, обіцяю. Зустрінемося завтра.

Вона завершила розмову. Якщо річ не в мені, тоді в кому? Тепер я ще більше прагнув відповідей, але не міг тиснути на неї. Отже, я звернув та поїхав в ще одне місце, де мене завжди чекають. Ну майже завжди.

Алан люб'язно зробив каву та сів напроти. Вигляд він мав напрочуд радісний. Я згодадувався, що могло так вплинути на нього, але не був впевнений.

– Отже, вона попросила тебе лишити її в спокої, – підсумовує він.

– Вона просто хотіла побути наодинці з думками.

– Хіба це не одне й те саме? – насміхається він.

– Нехай, – неохоче погоджуюся. – А як щодо тебе? Від тебе прямо таки штормить життєрадісністю.

– А сам як думаєш? – Він підводиться і дістає собі пиво з холодильника. – Розчаровуєш, брате, я був впевнений, що ти одразу здогадався.

– Мія. – ордазу відказую я і він киваю, стискаючи губи. – Знову на ті самі граблі?

– А що, якщо цього разу все буде інакше? – Він відкорковує пляшку, робить ковток і продовжує: – краще ризикнути ніж втрати можливість.

Я мовчки киваю, сповна розуміючи його почуття. Лан невгамовний романтик і його серце безкінечно потребує любові навіть якщо та розіб'є його вщент. Тоді він малює картини в чорних тонах і загоює потаємні рани, врешті сцілюється і стає сповненим нових надій. Я навіть трохи заздрю йому, адже моя зцілювальна здатність дуже повільно працює.

Я підняв очі і оглянув кухню. З однієї шафки стирчала коробка зі знайомим малюнком. В моїй голові яскраво засіяла лампочка і я з посмішкою кинув на Алана шалений погляд і вказав йому на знахідку.

– Не забув ще про наш стартап?

Він перейняв мою ідею і увімкнувши духову шафу коротко відказав:

– Зараз перевіримо.