Декілька змін попід ряд були справжнім пеклом. Джині називає такі дні «сезонними», адже осінні зливи ставали причиною чималих падінь, аварій або загострень хронічних хвороб, які вирішувалися лише хірургічно. Було настільки важко, що я забувала про перерви, затримувалася до вечора аби дописати всю документацію. Пальці я замотувала бинтами та пластирами, а вдома мастила їх кремом, щоб зменшити набряк. Мене попереджали про такі дні, але я і гадки не мала, що все буде так погано. Я не мала змоги навіть на хвилинку присісти та затриматись у Кері або Адама – весь час на ногах і в скаженому ритмі.
– Девіс, – чується тоненький голосок, – с тобою все гаразд?
Схаменувшись, я підняла голову зі столу. Я не одразу впізнала Лінду без її форми, вона стояла наді мною з нахмуреним поглядом. Я швидко почала розставляти всі картки пацієнтів і продовжувати їх писати, наче я ні на хвилинку не засинала на робочому місці.
– Все добре, трохи паморочилось в голові, – швидко лепечу я.
– Кур'єр приніс твою піцу. Можеш закінчити завтра, бачу ти добряче втомилась, – стурбовано пропонує вона.
– Тут вже небагато лишилося, але дякую за розуміння, – щиро відказую .
Вона попрощалась та пішла з кабінету. Роботи дійсно лишалась небагато, та сьогодні затрималась не через неї. Я швидко дописала останні показники та прибрала робоче місце. Потім пішла до роздягальні, поговорила трохи з Ребеккою та перевдягнулася. Аромат піци змушував живіт бурчати. Вже була майже сьома, а я їла ще вранці, так що бажання скоріше її відкрити прискорювало ходу у палату Джонса. Я застала його за читанням моєї книги. Він так погрузився в атмосферу, що й не почув як я увійшла. Волосся акуратно спадало на лоба, насуплені густі брови прикривали його зацікавлений погляд. Однією рукою він тримав книгу, а іншою задумливо потирав підборіддя. Коли він, нарешті, помітив мене, то відклав книгу на столик і здивовано запитав:
– Чому ти ще тут?
– Щоб виконати твоє бажання, – я кладу коробку на ліжко. – Надіюсь, ти ще не перехотів ароматну піцу з тягучим сиром і...
– Ти замовила її для мене? – немов дитина приголомшено перепитує він.
– Друзі іноді пригощають одне одного, еге ж? – Потискаючи плечима відказу я і кладу свої речі на стілець.
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Той самий момент
RomansaЕмілія - дівчина, яка прагне ідеалу у всьому. Вона схиблена на порядку у своїй шафі, кімнаті, у стосунках та голові. Але чи завжди це прагнення робить людину щасливою? Її ідеальний світ повільно руйнується, коли коханий веде себе вкрай дивно, а ї...
