Той самий момент

Глава 44

Я більше не хотіла страждати, хвилюватися і сумувати. Та розмова чітко дала зрозуміти, чого він хоче насправді. Всі ці милі тихі дні, коли Джонс грів мою душу, мабуть, були нестерпними для нього. Він казав мені, що зі мною інший, але якою ціною? Цей гнів – його бісова сторона – нікуди не зникне і втримувати її вічно не вийде. Йому потрібне інше оточення. Люди які не будуть провокувати його та змушувати вибачатися за те, ким він є. Моя свідомість знущалася з мене. Спогади невинного поцілунку змінювалися злісним виразом обличчя Адама. Як він може бути таким різним? Я вважала, що знала його, що впораюсь з його запальністю, але бути зі мною для нього справжня мука. Пройшло кілька дні мовчання з останньої зустрічі і, тепер, я не чекаю поки він подзвонить або прийде. Я, справді, переконана, що для нас обох так буде краще.

Робота проходили доволі нудно. Джині пропустила дві останні нічні зміни, сказала, що захворіла. Але я добре пам'ятала, що температура і нежить ніколи не спиняли її поспати ніч на роботі. Отже, у свій вихідний я запланувала провідати її. На дзвінки вона не відповідала, тому змусила мене прийти без попередження. Це була не простуда. І я впевнена, що справа не в її фізичному стані. Це щось глибше. Останнім часом ми мало спілкувалися, тож вважаю своїм обов'язком розібратися в чому річ. На перший погляд ця дівчина, наче кремень. Вона сміється, коли всі плачуть, жартує над своїми провалами, працює, коли втомлена, до біса втомлена. Джин Грейсон – неспинна стихія, що мчить крізь перешкоди з посмішкою, але водночас її може спіткати найменший камінець, якщо він стосується чогось дійсно важливого. Я піднімалася сходами на третій поверх, ковтаючи слину від звабливого аромату запеченого тіста з соковитим м'ясом, солодкими ананасами та перцем халапеньо. Вона обожнює пекельно перчене. Мене завжди приголомшували її смаки в їжі і не тільки.

На підвіконні одного з поверху сидів білесенький котик з блискучим нашийником, побачивши мене він невдоволено мявкнув. Я всміхнулася, пригадуючи перший день стажування. Була злива. Я доїхала на таксі і трохи промокла поки проходила відстань до входу. Я зайшла в білий коридор. Всі дивилися на мене, роздивлялися. Мені хотілося провалитися крізь підлогу, або стати невидимою. Раптом в мою спину хтось врізався, я обернулася. Переді мною стояла вщент мокра дівчина з чорними колами під очима і яскравою посмішкою. Вона міцно тримала свою сумку, наче боялася, що з неї щось вирветься.