Той самий момент

Глава 56

За вікном йшов дощ, нав'язливо постукуючи по підвіконню. Я просиділа близько пів години, не відводячи погляду від похмурого вечірньго неба. Розмова з мамою нагадала мені чому я так скоро хотіла поїхати подалі від дому. Вона кричала, я мовчала і давилася невимовною грудкою в горлі. Якби не злість я б вже давно розплакалася. Не розумію, як можна бути такою мерзотною людиною? Хоча чому я дивуюсь, люди так швидко піддаються спокусі злодіянь, не думаючи ані про наслідки, ані про те, як ці наслідки можуть зруйнувати комусь життя. Чому я не розгледіла цього спочатку? Чому дозволила зробити боляче тоді і стерпіла тепер?

– Сучий син!

Прокричала так голосно, як тільки могла, а тоді з очей линули сльози. Я дістала телефон і знайшла давно забутий номер. Я обіцяла собі, що стримаюсь і не поведусь на цю провокацію, але до біса обіцянки.

– Алло?

– Бісів виродок! – неконтрольовано слова вилітали з уст. – Ти сповна задовольнився своєю витівкою?!

– Отакої, Емі! Радий тебе чути, – насміхається він. Я рукавом витираю лице і роблю глибокий вдих.

– Негайно скажи моїй мамі правду!

– О ні, мила, вибач, але правда мені не на руку. – Спокійно відказує він. – Знаєш, коли я побачим твою маму в торговому центрі, я очікував, що вона накинеться на мене зі звинуваченнями, але вона мило привіталася і навіть обійняла мене. Тоді я збагнув, що ти і досі вдаєш наші щасливі стосунки і вирішив тобі допомогти. Допомога звісно була не безкорисна, тож я трішки змінив історію.

– Ти сказав, що це я зрадила тобі. Це по твоєму "трішки" змінив історію?! Я ще не розказала своїм, бо боялася що мій батько вб'є тебе, бовдуре!

– Тоді чому ти істериш? Містер Девіс мене не вб'є, тож всі залишилися задоволені, чи не так? – зухвало продовжує він і я розумію, що ніякого сенсу в розмові немає.

– Яка ж ти погань, Меті.

– Хіба твої книжечки не підготували тебе до такого? – бридко сміється він. – Мені шкода тебе, Еміліє. З такими стандартами ти ніколи не отримаєш любові. Хай щастить.

Він вимикається. Я кинула телефон на подушку і закричала мов ранений звір. Мені було боляче. Боліло те, що моя мама думала, що я зрадниця, боліло і те, що мій колишній виявився повним кретином. Річ не в тім, що в книжках про таке не пишуть, річ у тім, що читаючи про чиїсь болі ти не думаєш, що ці болі можуть оселитися в тобі. Я закричала ще сильніше і жбурнула свою улюблену книгу в стіну. Тепер, я затихла і дивилася на сторінки, які, мов підстрелені птахи, впали на підлогу.

– Дідько.

Я сповзла з ліжка і почала збирати сторінки докупи, щосекунди витираючи очі, які неспинно мокріли. Я чекала, коли ж цей біль мине і настане полегшення. Більше не хотілося кричати і руйнувати. Я сіла, спершись на стіну і знову поглянула у вікно – дощ і досі не стихав. Отже, не тільки з мене лилося без перестану. Мені кортіло викинути все це з голови і зробити щось божевільне. Щось, що не властиво мені. Одній мені з цим точно не впоратися.

Джинні зреагувала максимально швидко і запропонувала відвідати новий бар, де кожен третій шот безкоштовний. Це дуже спокуслива пропозиція. Отже, я побігла у ванну кімнату, дістала косметичку і почала приводити своє закисле обличчя до ладу. На скільки це можливо, звісно. Коси розпустила та злегка зробила легкі хвилю плойкою, очі підвела олівцем, матовою помадою накрасила пухкі від сліз губи і припудрила обличчя – зійде набряк і буде непогано.

Вже в таксі мене терзали сумніви щодо Адама. Написати йому, що я їду з подругою в бар напитися і забутися? Це точно буде найдивніше смс яке б він отримав від мене. Не хочу аби він бачив мене такою, не хочу аби він розпитував, адже тоді доведеться розказати правду. Правду, в якій об мене витерли ноги. Я думала, що можу бути сильною, але коли все виходить з-під контролю, я ховаюся під ковдру. Поклавши телефон у кишеню, я глибоко вдихнула, заплющила очі і раз за разом переконувала себе, що повинна зробити це. Навіть якщо це неправильно.