Не віриться, що скоро вже Різдво. Дні швидко змінювали одне одного, підкрадаючись до кінця чергового року. Я працювала. Багато працювала. Я намагалася не думати, про те, що наші відносини з Адамом – щось тимчасове. Я намагалася, але це було до біса складно. Розумієте, коли ти закохуєшся в таких хлопців, як Джонс, це почуття, наче паразит, захоплює владу над думками, діями, сприйняттям. Тепер, він не просто торкається тебе, він проводить розряд по всьому тілу, здіймає хвилю адреналіну, дофаміну і ти готова на все заради цієї людини (можливо навіть вбити?). Якщо не помиляюсь, таку любов психотерапевти часто називають патологічною. Ти розумієш, що від неї нічого не можна очікувати, розумієш, що це може зламати тебе вщент, але ти все одно граєш до кінця. Я часто думаю, що милий Меті був правий, що я вірю в казочки для підлітків, вірю в пристрасть, що переростає в довговічне кохання... Я вірю, що Адам Джонс не зробить мені боляче, вірю, що він хороша людина, не дивлячись на його минуле та ненависть до любові.
Щоб не чекало мене завтра, сьогодні я смакую щасливу версію себе, нехай трохи налякану і не впевнену, та краще ніж зараз, я ще себе не почувала. Якщо цьому прийде кінець, я буду готова. Я вже маю деякий досвід з невдалим розтаванням тож, думаю я витримаю. Жити в моменті, насолоджуватися кожним побаченням, цілунком, поглядом, дотиком, кожною миттю слабкості, пристрасті та сміливості, допоки чари не спали, поки все здається таким реальним.
Мене не лякає розлучення з тобою, Адаме. Мене лякає, можливість пробачити тобі щоб це не було, лиш би ти і далі був зі мною. До кінця. Як в тих самих книгах, що лежать на моїй полиці.
П.С. Можливо варто знайти психотерапевта?
ВЫ ЧИТАЕТЕ
Той самий момент
RomanceЕмілія - дівчина, яка прагне ідеалу у всьому. Вона схиблена на порядку у своїй шафі, кімнаті, у стосунках та голові. Але чи завжди це прагнення робить людину щасливою? Її ідеальний світ повільно руйнується, коли коханий веде себе вкрай дивно, а ї...
