Стрімер

Розділ 163.

- Знаєш, — звернувся до Ігоря. — Здається тоді був останній день, коли я почувався щасливим.

Ігор розуміюче кивнув.

- Але хіба ти не отримав жадану популярність?

Я сумно всміхнувся. Якось Мерея сказала, що коли в мене буде те, чого я хотів — мені цього не буде потрібно. Треба було слухати її тоді. Чотири місяці без винищування чудовиськ не вплинули ніяк на авдиторію. Я постив відео, як проходять тренування, розповідав про особливості підготовки до чудовиськ, давав інтерв'ю різним каналам або фанатам...

Один.

Валерій не брав участі більше необхідного. Він уникав спілкування зі мною, а я не наполягав. Він теж використовував ресурси Стрімера, але не так часто, як я. Стрімер розрісся в масштабах проробленої роботи та в персоналі. Спонсори писали один перед одного, що дозволило не відчувати проблем з грішми. Таких, як Ліка, біля мене стало крутитись більше. Але без Валерія та Аніки мені це було непотрібно. В погоні за всім цим, я забув про те, що дійсно важливо. А коли згадав — стало пізно. Якщо губиш деякі речі — то більше їх не повернути. Без них в цьому більше не було змісту.

Частково винні були всі. Частково, лише я. Валерій не хотів слухати, засліплений горем та ненавистю. Аніка тримала на мене образу. А я...

Я не міг переступити через гордість і подзвонити Аніці, як і не міг перестати думати про неї. Може дійсно наклала на мене ілюзію, котру я все ніяк не міг розвіяти. Вона могла злитись на мене, могла давно мене забути. Може я б дізнався, якби подзвонив. Ми не могли бути разом в Еліосі. Аніка хотіла миру між людьми та чудовиськами. В моїй пам'яті спливав мій батько, покалічений війною.

Спливали тіла людей, котрих я надивився ще змалку. Я розумів, що мир неможливий. А будь-яке припинення вогню лише жалюгідна ілюзія. Навіть, якби я зміг пояснити це Аніці — толку не було б. Мене не приймуть в її світі, а її в моєму. Ми приречені бачитись на сірих зонах, де постійно щось відбувається.

Також я ніяк не міг ніяк сказати Валерію, що мені жаль Геру. Мені шкода, що Арсен Гнів все ще дихав. Нам не дістатись до нього. Я не розумів: чи то я так погано пояснюю, чи Валерій мене більше не чув. А з часом я перестав говорити.

Дружба з Валерієм херилась обернено пропорційно до того, як ріс канал. Якби запитати мене зараз — я залюбки помінявся. Але ніхто не питав.