Стрімер

Розділ 133.

Іншого шляху не було. Точніше, був, але він займав кілька днів, а стільки часу в нас не було. І на поверхню найближчий шлях зайняв би весь день. Вавилон не хотів ризикувати, оскільки могло бути пізно. Тож наша четвірка стояла перед тунелем, з якого долинало незрозуміле сичання. Страх передавався усім.

- Місцеві туди не ходять, — пояснив Федот. — Хіба рідкісні дурники.
- Але я вже бачив подібний тунель, — сказав йому. — Тільки не впізнаю дороги.
- Їх декілька, — визнав Федот. — Але на третю сіру веде лише цей. Точно готові ризикнути?
- Вибір у нас невеликий, — Вавилон загнав патрон в патронник автомата. — Чи тут є місце, де ловить сигнал?
- До них довго йти, — подумавши відповів Федот. — Не встигнете. А цей тунель якраз виведе вас на третю сіру. За пів години.
- В тебе жодних уявлень, що нас там чекає? — запитав Валерій.

Перелесник заперечно похитав головою.

- Ніхто не повертався, відколи звідти стали чути оце сичання.

Вавилон дістав карту. Звірився зі вцілілими написами на стінах.

- Тут є кілька розгалужень. Але нам потрібно йти прямо і не повертати.
- Може ті, хто туди йшов, просто заблукали? — з надією запитав Валерій.

Сичання відповіло нам: навряд чи. Хіба заблукали, тікаючи від того, що там. Валерій скинув сумку. Дістав звідти два обрізи, котрі я колись купив у Наґу. Набої я закріпив на поясі. Решту патронів розсипав по кишенях. Валерій взяв інший обріз і повторив усе за мною. Камеру він переклав у ліву руку.

- Я не збираюсь втрачати змогу опублікувати потім рідкісні кадри. І тут є режим нічного бачення. Знадобиться.

Ніхто не заперечував. Вавилон пропонував Валерію повернутись, але оператор був невблаганний. Іде він і все тут. Я не заперечував: зброю має, яким кінцем наставляти на ворога знає. Головне, щоб не на нас.

Федот потиснув нам руки на пробачення. З Вавилоном вони обмінялись компліментами і домовились зустрітись, щоб випити. Ми з Валерієм переглянулись. Відомий мисливець на монстрів всюди почувався, як риба у воді. Коли Федот тиснув мені руку, його очі заглянули у мої.

- Ти дивний, мисливцю. Чомусь я вірю, що ти таки дійдеш. Дивна здатність виживати.
- Не лише у мене, — всміхнувся йому. — Бережи себе, перелеснику.

Не відпускаючи мою руку, він перетворився на сірого джина в чорному костюмі.

- Не берегти себе — погано для бізнесу.
Всю дорогу геть від нас він не обертався. Ми залишились втрьох.
- Оресте, — поволі процідив Вавилон. — Знай, я не вважаю, що ти зрадив людей, оскільки трупів чудовиськ за тобою просто гора. І часто люди гірші за них. Але тобі варто вже остаточно визначитись, на чиїй ти стороні. Досить інтриг, угод та решти лайна. Залиш це політикам. Ти, мисливець, хоч на орден ти поклав. Але це у нас всередині. Діло навіть не у генах — це просто є і все. Тож зараз мені потрібний мисливець, потрібний вбивця чудовиськ, щоб відправити ту тунельну заразу до праотців...