Стрімер

Частина 3. Розділ 24.

Гості розійшлись, коли світало, тож спав я кілька годин. Батьки мирно хропіли спина до спини. Я навіть не чекав, що алкоголь зблизить їх. Я б з задоволенням теж би спав, але потрібно було вийти на світанку, щоб встигнути до ночі. По сірих зонах транспорт не їздить.
Той, про кого розповідав Василь Грім, чекав біля будинку Валерія. Доки я петляв вузькими коридорами вудичок від Б2, до Ф12 я уявляв різні постаті. Це як високий двометровий бугай з рубцями через лице. Чи худий снайпер зі скляними від пережитого в Раннароці очима. Або юнак мого віку з підлітковими прищами, з брекетами та окулярами. Присутність третього мене насторожувала. Ця людина могла як допомогти, так і зіпсувати все до дідчої мами.
Я щільніше закутався в брезентовий плащ. Меч зручно висів прикріплений спеціальним способом до зап'ястя, щоб миттєво вилетіти в руку.
- З ягою тобі просто пощастило, — пояснював батько. — Якби ти не зірвав меч з поясу довіряючи своїм інстинктам... Вдруге такої випадковості статись не повинно.
Під під'їздом Валерія сттяв юнак в чорносірій формі мисливців. Худорлявий, лисий з пушком на місці, де мали бути вуса.
- Орест Лютий? — перепитав він.
Я мовчки кивнув. Бойовим ветераном війни з монстрами тут і не пахло. Голос зовсім юний, ледь закінчив ламатись після підліткового віку. Він хоч зброю в руках вміє тримати?
- Мене звуть Ігор Лім, новобранець третьої мисливської сотні...
Він вирівнявся по стійці струнко. Я про всяк оглянувся, чи не повиглядали від цього сусіди з вікон.
- Орест Лютий, — я раптом згадав, як таких як я називають мисливсці. — Фрілансер, блогер.
- Бачив ваші відео для ознайомлення. Мушу відмітити професіоналізм роботи. Буду радий супроводжувати вас на завданні.
Ще б ти щось в професіоналізмі петрав.
- Доводилось бувати в сірих зонах?
- Лише одного разу на С1. Пробна вилазка.
- Ну, краще ніж нічого. Спорядження з тобою?
Він кивнув, показавши рукою на ящик на лавці. Ми якраз відкрили його, коли з під'їзду вийшов сонний Валерій. Він похитувався, в руках пляжка води. З собою тепер лише одна сумка. Він таки добряче вчора перепив.
- Це Валерій, мій оператор. Вся краса нашого з ним каналу завдяки його рукам.
- Ігор Лім! — Відрапортував мисливець, тиснучи йому руку. — Радий супроводжувати вас у цій нелегкій місії.
Валерій питально глянув на мене, мовляв: що це в біса таке? На що я знизав плечами. Вибирати не доводилось.
- Давайте розбирати спорядження. І перестань це робити! — Гаркнув, дивлячись, як Ігор зібрався відсалютувати. — В мене немає воєнного звання і я не твій командир. На час... Кхм... Місії, ти будеш слухати мене і робити так, як я скажу, якщо хоче повернутись живим. Але далі салютуватимеш Василю Грому.
- Слу... Зрозумів.
- Ось і чудово. Ящик ми з собою тягнути не будемо, а просто поперекладаємо все в рюкзаки. І зміни форму на нормальний похідний одяг. Увага чудовиськ і місцевих банд — це останнє, що нам потрібно.
Ворота на С1 зустріли нас новими демонстраціями. Знову два кінці вулиці. Знову: Еліос для людей, та Еліос для всіх. Лише цього разу на одному боці вулиці стояв Пророк і його послідовники. Він мовчав, дозволяючи людям по обидві сторони марно намагатись перекричати одне одного. Місцеві жителі заглядали з вікон. Кілька з моїх сусідів зайняли місця на дахах низьких будинків зі зброєю в руках. Вони дали зрозуміти, що безладів на їхній землі не буде. Кілька мисливців стояли подалі від демонстрацій в повному обмундируванні.
- Чому просто не дозволити їм перебити одне одного? — Валерій дістав камеру.
- Частина з них наші майбутні глядачі. А якщо серйозно, конфлікт чи збройне протистояння біля стіни розціниться, як терористичний акт. В охоронців муру не буде іншого виходу, крім відкрити вогонь.
- Але це ж мирні люди! — не втримався Ігор.
- Закон один для всіх, забув? — Я не приховував холоду в голосі.
В нас було лише кілька хвилин, щоб дістатись до воріт. Як тільки вони зачиняться — ми не зможемо потрапити назад до наступного ранку. Цілу добу ми будемо у владі сірих зон та її жителів. Я оглянув своїх супутників. Варто було поспішати. Біля воріт нам допомогли документи Ігора. Нас би не пропустили без нього, тож волею-неволею я почав радіти новому спутнику.
- Упирі бувають різні, — пояснював, коли ми переходили ринок С1. — Вони можуть бути перетворені, або слабокровні, що вратили контроль над собою. Просто тваринки в руках хазяїна. Цих ми чіпати не станемо.
- Чому? — В один голос спитали Ігор з Валерієм.
Цього разу Валерій йшов вже спокійніше. Він не озирався по сторонах. Ігору було не комфортно. Видно було, що він чекав нападу, зайвий раз тримаючи руку на кобурі. Здається, мої слова, що нас не чіпатимуть не подіяли.
- Ми ризикуємо накликати на себе гнів шабашу, або господаря тих нещасних.
- Нещасних? — Перепитав Ігор.
- Вони більше не належать собі. І не будуть. Це треба розуміти. Нас цікавлять повнокровні упирі. Вони не належать господарю і полюють в своїх маленьких зграях. Це колишні вампіри, що здичавіли з голоду. Ці вже будуть серйозними супротивниками, оскільки частину своїх сил зберегли. Сьогодні полюватимемо на них.
- А шабаш?
- Шабаш не бере таких, оскільки навіть серед вампірів є випадки канібалізму. Їм без різниці — хлебтати людську кров, чи з вампіра, що випив чиюсь кров зовсім недавно. Оскільки створіння частково мертві, метаболізм працює повільно. Кров засвоюється кілька діб. Мікрофлора кишковиків не дає їй загуснути. Ось упирі і користуються своїми родичами, як контейнерами.
- А бувало, що носферату ставали упирями?
- Не знаю, не чув. І сподіваюсь, що ні. Занадто великий ризик здичавілий старший вампір. Свідомий носферату може роздерти нас на клаптя за кілька секунд. Здичавілий носферату упир це небезпека для всього еліосу. Тож в нас в меню сьогодні повнокровні упирі.
- Кожний мисливець знає, що упирі чують кров.
- Тому то я й попросив часниковий спрей. Часник перебиває запах крові для них. Значить в нас буде ефект несподіванки. Хоч і смердітимемо ми сильно.
- А де ми їх шукатимемо? — поцікавився Валерій.
- А ось тут в нас ще одна проблема.
- Оресте, ти не знаєш?
- В тому то й біда, що знаю. Нам потрібно буде пройти крізь фавели.