Стрімер

Розділ 61.

Ми не зупинялись до самої території варгів. Та й на неї ми не заходили. Довелось повернути. Ноги несли нас нейтральними вулицями до плутонців. Лише коли позаду стихнув шум, ми звернули в перший ліпший будинок. Одразу ж попадали без сил. Навіть Цепеш сів, опершись до стіни.
- За вами немає хвосту, — відзвітувалась Гера. — Я буду відходити до варгів. Відзвонюсь Валерію, як доберусь до укриття.
- Дякую, Геро! — я все ще не міг перевести дихання. — Ми твої боржники.
- Не сумніваюсь, — холодно відказала вона. — Кінець зв'язку.
Ми залишились в тиші. Хоча важко назвати тишею, наше голосне дихання. Адреналін поволі відступав і втома давалась взнаки. Ми кілька хвилин відсиділись, приводячи дихання в норму. Тоді перевірили, чи немає в нас дірок від куль, про які ми не знаємо.
Обійшлось без цього. Розклали сумки і глянули, чи змогли ми зберегти кров. Кілька пакетів постраждало, ще в кількох не підходили резус фактори, але решти мало б вистачити. Мій шанс повернутись додому.
До Ілая дістались перед самим світанком. Цепеш нервово підганяв нас, але швидше бігти вже просто не вистачало сил. Адреналін 200 виходив з мене швидше ніж хотілося б, проте вколоти ще один я не міг. Серце могло і не витримати.
Ілай особисто зустрів нас. Він якраз проводжав загін з інфантів. Одною шеренгою вони пішли в тому напрямку, з якого ми повернулись.
- Не пропадати ж такій території, — всміхнувся він.
На наші з Ігорем погляди він лише розвів руками.
- Мої герої! Мої хрестоносці, що повернулись з святої землі! Козаки мої, характерники! На моїй пам'яті такого ніхто не робив...
- Куди пішли інфанти? — я спохмурнів від здогадів.
Сонце поволі відганяло тіні від вулиць фавелл. Ілай запросив нас всередину, зачинивши за нами двері. Всередині було пусто. Лише голі стіни, з забитими дошками вікнами і сходи вниз.
- Запропонувати людям нові умови трудового договору. Попередній роботодавець вже не зможе виконувати свої обов'язки, хіба не так, Цепеше?
- Розширення вашого бізнесу, як і обіцяв, — Цепеш скривився від болі в боці. — Інфанти справляться? Ми залишили кількох.
- Шабаш ще довго не зможе відновитись після такого. Ми справимось, — Ілай глянув на мене. — Оресте, я знаю, що ти думаєш. І ти, Ігоре. Думаєте: використали вас два кровопивці. Частково так, але подумайте тепер ось про що. Жодних викрадень, як робив шабаш. Люди там перестануть жити в страху. Ніякої армії упирів та нижчих вампірів — нехай те кодло гниє в тунелях, або валить з Еліосу. Я завжди вів справедливу політику...
- Ви вирощуєте найбільші запаси демонію, — я відчув, як закипаю всередині. — Тепер ви матимете залишки ферми шабашу, або перетворите її на ще одне поле по вирощуванню наркотику. Ваша сфера впливу росте, порушивши хиткий баланс. Варги і лос камарадоси сьогодні отримали сильного ворога. Нашими руками.
- Твоїми, Оресте, — поправив Ілай. — Владу все одно. Він пообіцяв мені невеличку компенсацію, а пан мисливець — кивнув у бік Ігоря, котрий явно нервував у оточені кількох вампірів, — лише заради тебе. Ти воістину незвичайна людина, Оресте. Нам потрібно буде, якось поспілкуватись, але ти зараз без сил. Ігорю, що він вколов собі?
- Адреналін 200, — відповів замість нього Цепеш. — так писало на ампулі.
Кімната раптом стала більшою. А я наче зменшився. Світло від самотньої лампи ставало яскравішим. Голос Ілая став лунати десь далеко. Носферату звертався вже не до мене.
- Переливання варто було б робити, коли він був би при свідомості, але вибору немає. Все вже готово, залишилась лише кров. Взяли? Та то забагато буде, але нічого, дамо раду. Ну тоді ловіть його, бо він зараз впаде без сил, і несіть вниз.
- Ще чого, — я хотів відповісти, але не зміг вимовити ні слова.
Ілай виявився правим, я таки втрачав свідомість...