Стрімер

Розділ 54.

Гера погодилась майже одразу. Їй було все одно, що Цепеш з нами. Вона сказала, що відпроситься в Арсена і піде вистрілювати кровопивць. Ігор Лім подзвонив сам, коли дізнався все від Валерія. Так, як він був у довгостроковому відпуску, накази Василя Грома на нього не розповсюджувались. Валерій звідкись дістав кілька дронів і обіцяв допомагати чим міг.
- Виявляється в тебе таки є друзі, — Влад не стримався, щоб не прокоментувати. — А одразу і не скажеш.
- Ти ж теж йдеш?
- Шабаш не пішов на контакт з голової сім'ї. Не завадить прорідити їхні ряди, як наочний приклад. Та й не завадить дізнатись, де вони беруть кров. Сам я не справлюсь. Члени моєї сім'ї в більшості пасивні. Сидять на насиджених місцях, мріючи одного разу забрати мою спадщину. Лишень заради цього варто буде перерізати кілька шабашівських горлянок.
Він говорив з насолодою, ніби давно цього чекав. Я не розумів тоді цієї тяги до жорстокості. Шабашівців не любив ніхто, навіть свої родичі. Колись велика і могутня сім'я, вони відділились під час мирного договору. Їхній голова сім'ї прийняв договір, але знайшлись молодші члени, котрі не сприйняли це. Для них ми (люди) просто худоба. Мішки з кров'ю. Нас треба розводити і випивати. Як результат: молодші вирізали старих носферату, хоч і чисельними втратами і зайняли частину С2. З недавніх розмов молодих варгів я знав, що з С3 їх давно вибили могутніші сили. Тож вони залишилсь затиснуті магнітним мінним полем С3, варгами і плутонцями Ілая Третього. З ними рідко йшли на контакт, але вони все ще існували і представляли загрозу. Це було важливо, адже вчотирьох ми не вистоїмо проти всієї їхньої моці. Тому план був простий: швидко заходимо, швидко беремо і відступаємо геть з їхньої території.
Ігор обіцяв взяти спрей, оскільки хімікам варгів я не довіряв. Я тоді (без власної згоди) змушений був узяти участь в доставці необхідних компонентів. Що ж, можна переконати Геру поцупити кілька, якщо Ігор раптом забуде.
Цепеш довго і нудно розповідав мені особливості шабашу. Як вони діють, що використовують. А тоді я перестав слухати, кімната попливла. В очах потемніло. Все, що я бачив це вовка. Ощетинений очі горіли. А з ним горів і я...
Розплющив очі на світанку. На лобі компрес. Видно він був мокрим, але за ніч висох. Годинник на телефоні показував шосту ранку.
Цепеш мирно спав на кріслі поруч. На щастя вікон в приміщенні не було. На щастя для нього.
- В тебе жар, — Ілай з'явився мов нізвідки. — Тобі з кожним днем стає гірше. Скоро зміни будуть незворотні. Тобі варто таки взяти коов у шабашівців. Завтра в тебе може і не бути. Мерея знайшла мій номер телефону і попросила дещо тобі вколоти. Це пригальмувало синдром, але скоро приступ повториться.
- Я бачу вовка, коли мені стає погано.
- Вовчі сни... — лице Ілая розпливлось в посмішці. — Бачиш, Оресте, на початку люди зазнавали нищівних поразок, доки не змогли створити орден мисливців. Це були добровольці, ладні на все, аби захистити землю. Передові технології того часу змогли зробити свою роботу. Не одразу, але врешті ми знайшли баланс...
Він замовк, коли зрозумів, що бовкнув лишнього.
- Я знаю, що ви були вченим до розлому, — зізнався йому. — А тепер ви носферату. Я думав для людей це неможливо...
- Небезпечні знання, мисливцю. Тебе свої ж до стінки поставлять за таке.
- Для цього потрібний живий Я.
- І то правда. Ми знайшли баланс і мисливців почали поволі відновлювати статус кво. Тільки ось мисливці не утримувались. Ось і з'явились наступні покоління. Швидші, сильніші, витриваліші. Хтось більше, хтось менше. Але всі бачили вовчі сни. Це у всіх спільне.
- Але що це значить?
- Важко сказати напевне. Хтось каже, що це побочний ефект. Була гіпотеза, що це щит від нервового перенапруження. Просто підсвідомість проектує в твоїй голові захисника. А хтось вважав, що ти бачиш передсмертні сни. Правду ми не дізнаємось, адже мисливці не прийдуть з цим до лікаря. Хіба вас не вчили не показувати нікому страху.
- Я не закінчив навчання.
- Воно і видно. Збирайся, Оресте. Треба встигнути, доки світло. Цепеш приєднається ввечері.
Я поволі піднявся. Одяг прилип до тіла. Меч все ще прикріплений до руки. Я все ще я, хоч з кожним днем у це все менше віриться.
Підійшов до дверей.
- Розлом ваша вина?
- Розлом нічия вина. Ніхто не знав, що взагалі станеться щось таке. Іноді в світі стається те, чого не повинно було б бути.
Я знизав плечами. Ілай лукавив, проте допитувати могутнього вампіра було ризокованим задумом. Відкрив двері...
- Вирішив спаскудити мисливцю карму перед смертю? — подав голос Цепеш.
- Зранку буде менше вампірів.
- Як по твоєму шабашівці все ще виживають?! Варги вже б давно стерли їх з лиця землі, якби вони дружньо похропували зранку.
- Так хто їх охороняє? — здивувався Ілай.
- Люди. Люди, котрі продали себе в надії на гроші, безпеку і з вірою в те, що вони одного разу влиються в ряди шабашівців.
- Шабаш терпить людей на своїй території?
Цього я не чекав. Стріляти в людей я не хотів. З Бобром у музеї в нас з Ігорем не було вибору. Тепер це добровільне рішення. До якого я був не готовим аж ніяк.
- В тому то й справа, що терпить. Як варги терплять Лос Камарадос. Що ті, що ті розуміють — війну не виграти своїми силами. Втрати з обох сторін будуть величезні.
- То що ти пропонуєш?
Цепеш уважно глянув на мене. Оцінював, чи здатний я перетравити те, що він може сказати.
- Ти знаєш, що в Еліосі сонце сідає рівно дві години і сім хвилин?
- Не цікавився.
- Можеш навести таймер. Тому що це увесь час, котрий ми матимемо там.