Стрімер

Розділ 41.

Валерій з Герою чекали мене біля входу в клуб Луки. Оператор сидів в одній сорочці, віддавши свій піджак Гері.
- Дякую, — тихо сказала мені вона.
Коротко кивнув, що все окей. Їх вини в цьому не було.
- Ви Луку не бачили?
Валерій мовчки кивнув на двері. В клубі все й далі йшло мирно. Музика, тьмяне світло, багато натовпу, котрий не знав, що сталось ззовні. Тут ніби окремий світ. Своя реальність.
Лука якраз розмовляв з Владом Цепешом (яке співпадіння). Доки я підійшов, Лука поплескав того по плечі і повернувся до мене. Цепеш всміхнувся мені начисто ігноруючи зневажливий погляд і пішов на танцювальний майданчик, прихопивши з собою брюнетку в короткому білому платті.
- Навіщо ти це зробив?! — Накинувся на нього. — Який ще, в біса, суд поєдинком?!
- А навіщо ти скалічив тих двох? — Лука спокійно глянув мені у вічі. — Чому ти просто не закрив собою своїх друзів?
- Тому, що я не поспішаю на той світ.
Я й не помітив, як ми сиділи з ним за столиком на другому поверсі. Як він це робить?!
- Ніхто не поспішає, — Лука знизав плечами. — Натовп би розірвав тебе. Ти ж знаєш, що нагороджені вогнем (тобто інфанти) не пробачають смерть своїх. А я не хочу, щоб через тебе постраждав ще хтось. Озирнись навколо. В мене тут мир. Тут немає ненависті. Тут той мир, котрий ти так старанно нищиш.
- І тому ти запропонував суд поєдинком?!
- Так, Оресте, — Спокійно відповів Лука. — П'ятдесят років тому цей спосіб був популярним серед людей та чужинців. Це допомагало обходитись без військових конфліктів. Твоє життя в твоїх руках.
- Ти ж прирік одного з нас на смерть!
- Так. Але інший буде жити. Я б поставив на Лекса. Але волів би, щоб вцілів якраз ти. І раз ти вже тут, обговоримо деталі. Так, як ти людина, тобі дозволено брати з собою зброю ближнього бою. Лекс буде битись голіруч. Всю вогнепальну зброю в тебе заберуть. Його шерстяний покрив гаситиме будь-які удари кулаками, тож тобі дозволено взяти бронижилет та шолом. Справедливо?
- Лука, а можна запитання? Навіщо тобі все це? Ти захищаєш мене від вовкулаки, тиснеш руку вампіру, котрий вбиває мисливців на камеру. Навіщо цей нейтралітет? Хто ти?
Він глянув на мене якось по-батьківськи, всміхнувся. На мить мені здалось, що так і є. Але я прогнав це від себе.
Зберись, мисливцю!
- Ти віриш в Бога, Оресте? Знаю, що ні. Мисливців відучують від віри в будь-кого. Людство це добро, а не люди зло. Що як я скажу тобі, що ЙОМУ однаково. Що немає добра і зла. Скажу, що перемога не можлива, що в цій війні всі будуть в програші? Люди все життя думали: чи є хтось за межами планети? А виявилось, що є і на цій планеті, просто в іншому просторі. І що ви зробили з гостями?
- А що вони зробили з нами?
- В тому вся й справа, Оресте. Ми всі, заручники ситуації. Нам всім потрібний природній відбір, але аж ніяк не геноцид. Тому я тут, в Еліосі. В будь-якому іншому мегаполісі є свій Лука і там він теж приймає вибір, кому допомогти. Я допомагаю всім. Навіть тобі з Лексом. Смерть одного з вас це горе, але в більшій перспективі це допоможе уникнути розвитку конфлікту. Суд поєдинком традиція давня в усіх рас і народів. Пролита кров когось з вас зніме загальне напруження і допоможе підтримати мир. На деякий час. Але тобі треба йти: дехто чекає тебе на території людей.
Він встав з-за столу, залишивши мене на самоті.
- Лука?! — крикнув йому вслід. — Раз вже я завтра склею ласти. Хто такий цей Пророк, котрого бояться монстри?
Він не став обертатись.
- Той, кого варто боятись, — кинув через плече.