Стрімер

Розділ 154.

Страх не вбиває. Вбиває паніка. Страх діяв краще за будь-який адреналін 200. Гнав мене вгору геть від могильника.

Сирін сильно дісталось. План Вавилона майже вдався. Не вистачило часу і вогню. Може, якби ми одночасно вистрілили...

Ні! Викинув з голови цю ідею. Тоді б на дні могильника були обоє. А сирін могла перетерпіти й таке. Тепер вцілів лише я. Значить треба боротись.

Крик сирін наді мною швидко вибив з голови те завзяття. Треба бігти. Дорога від могильника, до другої сірої лежала через степ, всіяний старими хатами та портовими контейнерами. За п'ятдесят років земля знищила більшість слідів людського перебування тут. Жовтувата трава іноді доходила по пояс.

Сирін була зовсім близько. Я розвернувся і побачив її кігті, націлені на мене. Миттю пірнув за стінку одного з контейнерів. Припав до неї. Всередині лунав тихий плач. Яга попереджала мене про недоторканість власної оселі. Але сирін це не обходило. Плач привернув її увагу і на контейнер припав удар кігтями. Довелось затулити вуха, щоб не оглухнути.

Відступав, якомога тихіше. Припав до землі, щоб розчинитись в траві по пояс, доки сирін виселяла ягу. Метал заскреготів від наступного удару кігтів. Врешті яга не витримала і вилізла назовні. Її плач став гучнішим. Але він швидко обірвався. Я не бачив, що сталось, проте звук зламаних кісток і та розрубування плоті я вмів розрізняти.

Розібравшись з ягою, сирін знову піднялась в небо. Я перебіг за стіну розваленого будинку. Вікон не було. Дах частково зогнив і провалився, вкривши підлогу.

Гадаю, під час першого контакту з чудовиськами, тут розташувались мисливці. Вони, гадаю й поперетягували з порту контейнери, щоб розміститись в них. Або щось розмістити. Тільки чи є там це щось тепер?

Зазирнув усередину через розбите вікно. Пусто. Залізав незграбно, зчинивши зайвий шум. Проте сирін в ту мить перекинула кігтями ще один контейнер. З прочинених дверей викинуло якогось вампіра. Я лише чув його крики. Денне світло вампірів не любило.

Сирін знову закричала. Потужний мах крил і вона злетіла у небо. Кожний мах давався їй важко, Вавилон таки постарався на совість.

Я сів, опершись до стіни. Поставив перед собою рюкзак. Скинув те шмаття, котре колись було футболкою. Оглянув себе. Шви на боці ще тримались, хоча пов'язка вже просочилась кров'ю. Дістав пляшку води. Промив рани на боці та на плечі. Поклав пов'язки. Дістав з рюкзака чисту футболку. Зробив кілька ковтків з пляшки. Залишки вилив на долоню і вмив обличчя. Сумніваюсь, що сирін це оцінить.